14 груд. 2012 р.

Зима в яру

      Падає сніг... сніг... — покриває гілки й гранітні плити доріжки, й пачки з-під цигарок, що валються збоку, й порожні пластикові пляшки, які застрягли серед сміття й трави в струмку, — сніг падає й падає на сміття й воно поволі пропадає... зникає з лиця цієї планети й усе довкруг стає білим і непорочно-чистим,  — снігопад немов-би вириває все довкружнє з-від нашої цивілізації й повертає в часи, коли  серед лапатих ялин по нетронутому снігу неквапно ходили бізони, а вовки, поблискуючи в напівтемряві червоними очима, чатували з-за дерев... й вичікували моменту... — або ж переносить яр у казкову паралельну реальність, в якій зловтішні тролі чинять капості добрим ельфам.

13 груд. 2012 р.

Після снігопаду в сквері

Напевне скоро серед цих кучугур снігу облаштує собі берлогу ведмідь. Подружиться з алкашами, які вічно кучкуються тут на лавочках, і будуть разом лякати на майданчику дітей.

12 груд. 2012 р.

Снігопад

   На невеличке Немішаєве випало забагато снігу. 
    А це ж іще не вечір. На вечір обіцяють хуртовину й знову сніго... снігопад...


24 лист. 2012 р.

Вибори минули... — хай живуть вибори!


    Ще не висохли печатки на «мокрих» протоколах, ще в лісопосадках не догоріли кипи бюлетенів з позначками за «неправильні» партії й окремих кандидатів, ще залишалися непобитими мітингувальники в Первомайську, а члени окружних виборчих комісій незашуганими, — як політикам і довкругполітичній братії щодо цих виборів уже все стало зрозумілим. Влада при владі, опозиція в опозиції.
     Ще споживала країна телесеріал «Окружна виборча комісія № 213», як почалися розмови про наступні вибори, президентські.
     Й куди зараз не ткнися — всюди президентські вибори.

16 лист. 2012 р.

Правда і телеправда


     Померанчева революція асоціюється в мене не в останню чергу з рухливо-синьою заставкою новин 5 каналу. Зараз я телевізор практично не дивлюся, що тільки ввечері вмикаю дітям мультики на «2+2». 
     Одного разу за час виборчої кампанії таки вмикнув 5 канал. В «аналітичній» передачі після вечірніх новин мав узяти участь мій колишній друг, який висувався в депутати від Об’єднаної опозиції по одному з київських округів. Відверто кажучи, мені було мало діла до передвиборчих сутяг між об’єднаними опозиціонерами й ударівцями, хотілося подивитися, як там друг. Чи живий-здоровий, чи бува не зачахнув під тягарем політичної боротьби й не схуднув нанівець.

14 лист. 2012 р.

Вічно живий Ющенко


     Якось я й не сумнівався в тому, що опозиція не складе мандатів.
     Коли окремі новообрані депутати рішуче й твердо заявили, що готові відмовитися від здобутого, зубами вирваного місця в парламенті, а лідери трьох опозиційних сил на мітингу постановили, що обнулять списки, — хотілося, як Станіславський, вигукнути: «Не вірю!»
     Й коли Яценюк пішов «перетирати питання» з Шаповалом до його кабінету, в той час, як тисячі мітингувальників переминалися з ноги на ногу на майдані біля ЦВК, а потім повідомив з трибуни про «перемогу» — перевибори на п’яти округах — хотілося слідом за російськими літературними критиками позаминулого століття, які після виходу роману Достоєвського «Бедные люди», проголосили: «Новый Гоголь явился!» — проголосити й собі: «Новий Ющенко явився!»

12 лист. 2012 р.

Янукович і "Морской змей"


   Були недавно в лісі — нічого там не здохло.
     Парламентські вибори минули. Й події поки що розвиваються за сценарієм, який неважко було спрогнозувати.
     Партія регіонів забезпечила собі більшість у новому парламенті й тепер переймається створенням коаліції. Не сумніваюся, що це завдання буде виконано успішно, навіть якщо комуністи й почнуть каверзувати. Уже заблищали очиці в багатьох фронтовиків-тиловиків і ударених в передчутті мільйонів баксів, що мають їм відвалити за перехід до більшості.
     У цьому зв’язку видається логічним запитання: а якого хріну Януковичу було влаштовувати спектакль у «проблемних» округах? Перед телекамерами, перед усім світом порушувати закон? Чинити очевидну й однозначну несправедливість?..
     Через кілька днів після виборів склалася ситуація, яка мала б влаштувати обидві сторони.

30 серп. 2012 р.

Шахи й нинішня влада


       Останнім часом узявся грати з залізякою в шахи (Chess Titans уже вбудовані в «сімку»). На сьомому чи восьмому рівнях залізяка самовпевнений і нахабний, як нинішня влада. Мовляв, я тебе наскрізь бачу, й усі твої куценькі плани переді мною, як на долоні, й нічого ти мені не зробиш, й нікуди від мене не подінешся, й нікуди не сховаєшся, й фотошоп не допоможе, — зач-чавлю махиною свого інтелекту.
     Й справді, якщо взятися розігрувати класичний захист, позиційно штовхатися в центрі чи втягуватися в боротьбу за окремо взятого пішака, то партія, вважай, програна. Програна вона й тоді, коли починаєш оборонятися.
     Залізяка давить, як танк, понурий і невідворотний, — і рано чи пізно додавить.
     Але якщо наплюєш на теорію й, покладаючись більше на інтуїцію, а не на прорахунок, сміливо й безоглядно підеш в атаку, — то залізяка валиться в раз, роздзенькуючи всі свої колесики й пружинки.

28 серп. 2012 р.

Не знаю, як треба!

     Шанована Олена Білозерська, віднедавна мій френд, ґаслом свого блоґу й інформаґенції обрала: «Знаю, як треба!»
     Не можу це сказати про себе.
     Я розумію, що таким гарненьким жінкам, як Олена, імпонують впевнені в собі чоловіки, й поводити себе в житті належить, як член комісії з фільму «Мы из джаза», пам’ятаєте? — коли його колега показав на вимазаного в сажі члена джаз-банди й спитав: «Це що, негр?» — той упевнено відповів: «Так!»
     До речі, знайомий лозунг: «Так!»

14 серп. 2012 р.

Пишу в блоґ українською зі смартфона Sony Ericsson Xperia Mini Pro

   
     Кілька років носився з ідеєю завести собі мобільний пристрій, на якому можна було б нормально працювати з українським тестом. Робити нотатки, вести щоденник, чи то навіть працювати над романом. Або ж поїхати на політичну акцію в столицю чи з дітьми в ліс, зробити пару знімків, написати кілька абзаців тексту й опублікувати в своєму блоґові. Ну й збулася мрія. Пишу даний текст зі сматфона Sony Ericsson Xperia Mini Pro з висувною клавіатурою. З блоґом, бачу, все складається нормально, навіть відповідна прога для гуглівського Блогера в Маркеті знайшлася. Знімки поки не роблю, ще не освоїв фотокамеру, але відповідний значок в меню бачу і це лише справа часу. Також поставив два текстових редактора й по ходу виберу, який кращий. Слава Богу, все чудово і все досить зручно.
     Тепер справа - за бажанням щось писати.
     До речі, після останнього оновлення Андроїда, на апаратній клавіатурі з'явилися українські літери й набирати український текст, як бачимо, цілком прийнятно.
Продовження теми тут.
Published with Blogger-droid v2.0.6

12 серп. 2012 р.

От кого треба в депутати!..

Боксер Усик
    Усю дорогу в парламенті цього скликання одна й та ж сама пісенька: опозицію побили й проштовхнули закон. 
     У новинах бачимо одну й ту ж картинку: "Швидка допомога" біля дверей Верховної Ради... закривавлені обличчя опозиціонерів... розірвані рубашки… — й переможні обличчя Волкова, Тадеєва, Саламатіна й компанії.
     Харківські угоди пройшли проламуванням черепів і носів опозиційних депутатів, блокування трибуни з приводу справи Юлії Тимошенко було розігнане стільцями, під мовний закон напівпритомних парламентаріїв під руки виводили з зали… Так загадати: всі надзвичайно важливі для України закони приймалися владою під мордобій.
     Живемо в бандитській державі, в якій діють бандитські закони — включно з парламентом — хто кому морду набив, за тим і правда.

3 серп. 2012 р.

Погляд з неба

     Коли за часів Кучми взялися щовечора вимикати світло, не залишалося нічого іншого, як виходити надвір і прогулюватися туди-сюди під темним, часто зоряним, небом.
     Гамірливий і нав’язливий телевізор ще тримав якийсь час, я знервовано ходив по двору, позирав на темні вікна будинків і чекав, що зараз, ось зараз вони переможно займуться яскравим світлом і звідкись залунає музика, — але минали хвилини й десятки хвилин, я поволі врівноважувався, зоряне небо трималося наді мною, — й звідкись, здавалось би нізвідки, починали виникати думки на різні теми.
     Й коли зрештою з’являлося світло, бувало, й не біг одразу вмикати телевізор.
     Зоряне небо невідступно трималося наді мною.

20 лип. 2012 р.

Про вовка під катком і мадам Кошкіну

вовк і каток     Упродовж останніх років владна машина нагадувала каток, за кермом якого сидить водій понурий і трохи недоумкуватий, але такий, що діло своє знає й давить уперед… давить… — й ніщо, здавалося, не здатне його зупинити.
     Стояли на розвилці усміхнені європейські гості, запрошували до себе, а він знай собі давить уперед… — перекривала дорогу Юля на легковушці, навіть салон не залишила, настільки була впевненою, що каток зупиниться, — продавив легковушку, — повибігали на дорогу люди, стали щось кричати… руками розмахувати… — а каток собі суне далі.
     Уже й сумнівів не лишалося, що дістанеться таки й до парламенських виборів, прочавить нашвидкоруч зібрані опозиційні барикади й посуне далі.
     Й надії не було…

10 лип. 2012 р.

Пізнього-пізнього вечора

      Як виходиш увечері надвір, потрапляєш у таємничий світ, у якому водяться сови, чорні коти й іншопланетяни.
     Важкі темні кри-кри-ила на темно-синьому тлі неба — між темними кронами горіха й яблунь, — здається, відчуваєш обличчям прохолодні поштовхи  повітря — й пронизливий писк з-від крон згори й збоку. Високі різкі звуки з пониженням на звершенні: «і-і-у» — тривожні й невпинні. Та нема чого завмирати в очікуванні біди, то домові сови шукають собі пару.
     Оминаєш будинок і по скошеній траві спрямовуєшся до старої канапи під яблунею. Відчайдушний писк посилюється й слабшає, лунає й прямо над головою й звіддаля.
     Живуть вони тут, скільки себе пам’ятаю, й відбоявся своє ще в дитинстві.

9 лип. 2012 р.

Зелений ви-и-и-их!

Крики "вперед" й окрики "стій"

джура     Як там "Джура"?
     Хлопець зі стрижкою «під оселедець», який став відомий виразом обличчя й балончиком зі слізогінним газом, під струменем якого беркутівці падали, як мухи?
На десяту годину ранку його викликали до прокуратури.
     Вийшов звідти, ні?..
     Як розповідав він в коментарі УП, під Українським домом була «гарна бійка», він отримав в обличчя сьозогінним газом, відступив убік… став кашляти… — як хтось простягнув йому балончик: «Джуро, тримай!» — й усе, що було далі, бачимо на фото.
     Протестні акції останнього часу відбуваються по одному й тому ж сценарію. Політики закликають людей прийти й висловити свій протест з того чи іншого важливого приводу. Виголошуються запальні промови. Починається штовханина з міліцією. Відтак політики оголошують, що акція завершена.
     Й далі вже кожен зайнятий своїм: політики підраховувати рейтинги, а учасники лікують травми й ходять на допити в міліцію.

5 лип. 2012 р.

Про "ущімлєніє" язика

     Полаявся де з ким із родичів на «мовному» фронті.
     Як з’ясувалося, я «ущемлял русский язык» в межах своєї окремо взятої сім’ї. Учив дітей розмовляти українською мовою.
     Хочу зазначити, що я не вважаю себе націоналістом, фільми й мультики в нашій сімейній колекції не винятково в українській озвучці, — але коли постало питання, якою мовою діти вимовлять свої перші слова і якою мовою почують колискову, — подбав, щоб українською.
     Це неправильно, вважаю, це наче порушення важливого природнього закону, коли діти, приналежні до одного народу, навчаються розмовляти мовою народу іншого.
     Потім нехай вивчають яку завгодно мову, долучаються до якої завгодно культури, в тому числі й російської, — але першою повинна стати рідна культура й мова.
     От.

3 лип. 2012 р.

Бог любить Януковича?

     Виникла така думка під час полуфіналу Німеччина-Італія. Як видно було з перших хвилин матчу, футбольна машина Німеччини, взялися чавити й мала розчавити Італію, та раптом щось сталося. Два неймовірні голи Балотеллі, який у цілому провалив чемпіонат (особливо примітний другий гол: лупив він м’ячем по трибунах незлічену кількість разів, і от цього разу м’яч влетів у «дев’ятку»), змусили німецьку машину розладнатися.
     Про німців згадав під час фінального матчу Євро, який італійці програли з розгромним рахунком. Сили суперників виявилися нерівними, матч видався передбачуваним і зрештою не таким цікавим, яким міг би стати фінал.
     От якби зійшлися німецька й іспанська збірні, то могла б бути битва. До післяматчевих пенальті могло діти.
     Та німці не потрапили в фінал. Вони Януковича образили.

25 черв. 2012 р.

Обмочений Майдан і "європейські цінності"

FBL-EURO-2012-ENG-SUPPORTERS     Обидві футбольні збірні вчора на Олімпійському нагадали київське «Динамо» недобрих часів. Немов-би аура цього стадіону примушувала італійців й англійців примудрятися не забивати з найвигідніших позицій і лупити м’ячем по Бесарабській трибуні, як молодий Шацьких.
     Зате столична публіка могла сповна намилуватися «цивілізованою Європою». Моя дружина з дітьми вчора теж були в Києві, тож я настійливо радив завітатати на Хрещатик і подивитися на «свято футболу».
     Добре, що дружині достало житейської мудрості не поїхати.
     Діти уникли психологічної травми від п’яної горлатні, запахів пива й сечі й чоловічих членів на центральній площі столиці.

20 черв. 2012 р.

Про мовну хвилю, "Шрека" й героїчну дівчину в ірпінському "Фокстроті"

    Якось останніми днями щодо мови все стихло. Хвиля накотилася… спінилася… — й відійшла.
     В інтернеті — ейфорія від вчорашньої поразки нашої збірної (приєднуюся), месиджи про те, що Тимошенко свою провину не визнає, але може «прийняти» помилування від Януковича, — чергова «сенсаційна» новина, що Ляшко притягнув у раду відро картоплі, а Фемен у знак протесту роздяглися перед шведськими вболівальниками й така інша хрінь.
     І сам відчуваю, що писати зараз про мову якось не-ак-ту-аль-но.

19 черв. 2012 р.

Януковичу про блискавку з неба

     Коли над Донбас Ареною лунко розірвалася блискавка й небо впало на землю зливою, — й прості глядачі й непрості з елітних секторів, й високі державні мужі, й найвищий і найдержавніший муж, з якого обслуга пилинки здуває, а охорона пильно стежить, щоб до його тіла ніхто й близько не підступив, — як прості смертні, по-ка-лю-жах… підібгавши штани… — тікали від стихії, може, в когось і закралася думка: якщо небо так розгнівалося, чи не полетить слідом за блискавкою ще й метеорит?..
     Можна тільки уявити, що робилося в головах можновладців. Стільки коштів і нервів було вкладено в цей перший матч Євро-2012 на Донбас Арені з участю збірної України, — й усе змиває вода!..
     Відомо, що Віктор Федорович — людина віруюча й має серцем відчувати, що нічого випадкового в житті не буває.
     Усвідомлювати, що згори на нього дивиться Господь Бог.

Двері в літо - 3


17 черв. 2012 р.

Чорний кіт, відповідальний за плин життя...


     Якщо хтось надумає мені дзвонити по домашньому, нехай має на увазі, що в той момент на телефоні може спати чорний кіт Марсик.
     Я зовсім не натякаю на те, щоб мені по домашньому не дзвонили, просто хочу морально підготувати людей знайомих і незнайомих до можливих несподіванок.
     Ще нічого, коли хтось з однокурсників захоче спитати сакраментальне: "Ти як?" — з друзями розберуся, але якщо директор поважного видавництва, припустимо, потелефонує з пропозицією видати роман і замість затишного й погідливого "Алло" почує грюкіт, лайку й котяче мявкання? — конфуз може статися.

Здійнявши Юлю як прапор

     Політична реклама Яценюка по телевізору: першим кадром Юлія Тимошенко в червоно-білих кольорах, така статична вся й символічна, як прапор. А далі, впродовж кількох хвилин, р-революціонер Арсеній таврує злочинну владу.
     Щодо прапора мені пригадалося одне з фантастичних оповідань Станіслава Лема. Герой потрапив до дикого племені на іншій планеті, й тубільці так його полюбили, так стали шанувати, просто обожнювати, — що прив’язали до жердини й носили як прапор. Під час релігійних свят поклонялися йому, а на війні він надихав плем’я на перемогу.

14 черв. 2012 р.

Недоладно-щирий голос надії


вболівальники     Після того, як закінчилася трансляція матчу, пішла довкругфутбольна бодяга на «Україні»: напружені й завмерлі впродовж кількох секунд ведучі враз зайшлися щирою й невимушеною (на «общєдапступном» язикє) радістю з приводу перемоги.
Щоб не псувати собі настрій, вимкнув телевізор і вийшов на вулицю.
     З-від селищного будинку культури долинали крики й дудіння труб, потім на мить усе стихло й гримнула співом «Ще не вмерла Україна». Горлали щосили, не в лад, високих нот не уникали. Старанно доспівали гімн, залунали оплески й знову зайшлися труби, вигуки, «речівки»… Потім долучилися автомобільні гудки. Й тривало це довго, до півдругої ночі точно…
     Справді, ще не вмерла Україна…

Двері в літо - 2


Солодке й моторошне відчуття влади

   Якось навесні, років надцять тому в «Київській правді», я залишився у відділі за старшого. Завідуюча захворіла (дай Бог їй здоров’я), власкор Світлана пішла у відпустку, чи куди, — а тут у нас якраз сесія у Верховній Раді, й ще та сесія — весела, галаслива, з мегафонами й рядами «Беркуту» при повному параді — в касках, бронежилетах, з кийками та щитами.
     До того мене до політики особливо й не підпускали — це був привілей наших дам: чинно їздити в парламент, писати вивірені з усіх боків матеріали й заводити потрібні знайомства. Я ж усе більше по місцевих радах чи з пожежниками в рейд (що, до речі, теж було непогано: за дві-три години збиремо фактаж, а потім — до озера на шашлики. Й пішла гульня на три дні 🙂 ) — тут же з’ясувалося, що майже кожного дня треба давати з парламенту матеріал в номер.
     Ну я й посидів на політиці місяць-півтора. Що називається, відірвався.

10 черв. 2012 р.

Життєва філософія про картоплю, невпинні бур’яни й невідворотність колорадського апокаліпсису

       У мене тут вічна червнева проблема: картопля. Сиджу за нетбуком, щось пишу (сам собі камінці кидаю в об’єднану опозицію) а поруч картопля бур’яном заростає  й їдять її поїдом колорадські жуки.
     Зрештою, почуття відповідальності перед картоплею, яку привів у цей світ, бере гору, я зберігаю написане й виходжу на город: хвилин десять висмикую бур’ян й струшую різновеликі червоно-померанчеві личинки в металеве відро. Давно вже влаштував би жукам локальний апокаліпсис, але поки дощі, травить їх — марна справа. Треба зачекати кілька днів.

8 черв. 2012 р.

Камінець в бік об'єднаної опозиції


    Я зараз як стара дівиця: нікому не потрібна, але й нікому нічого не зобов’зана.
    Доводиться, правда, інколи трясти целюлітними телесами на вечірках (копірайтом-рерайтом займатися й усіляким іншим фрілансом), та що вдієш — така вона, доля, незаміжних дівиць. 
     Зате маю можливість говорити, що хочеться.
     Не подобається мені об’єднана опозиція... — те й кажу. Що, спитаєте, я за Януковича? Та грець з вами! За Королевську й усіляких інших ляшків? Та ліпше вже бути за януковичів. То я за Тягнибока? На жаль, в який бік в своєму родоводі не подивлюсь — одні поляки. Походженням не підходжу.
     То я, значить, противсіх?
     Та за Юлю я, за Юлю. Завжди за неї голосував, й куди зараз подінуся? Як той Чапаєв — в якому інтернаціоналі Ленін, за той і він.

2 черв. 2012 р.

Вирок Тимошенко


    Замітка була написана одразу ж після винесення вироку Юлії Тимошенко восени минулого року. Зараз перечитав її, й думаю, нехай буде. З власного досвіду знаю, що перше враження здебільшого вірне. Потім ситуація змінюється, хилить в один бік, в інший, але, зрештою, повертаєшся до перших висновків і оцінок.
                       
                                                   *     *     *
     Переповнені вагони метро, різноспрямовані людські потоки між переходами й ескалалаторами, — екрани й екранчики, — сенсорні телефони, електронні книги й ноутбуки, — очі-очі-очі, — понуро-рекламним екскалатором піднімаюся догори… — й потрапляю в затишну київську осінь. Раніше в ній було незле посидіти десь на лавочці в скверику, випити пива й подумати про своє.
     Але зараз не до того.

Двері в літо