Бог любить Януковича?

     Виникла така думка під час полуфіналу Німеччина-Італія. Як видно було з перших хвилин матчу, футбольна машина Німеччини, взялися чавити й мала розчавити Італію, та раптом щось сталося. Два неймовірні голи Балотеллі, який у цілому провалив чемпіонат (особливо примітний другий гол: лупив він м’ячем по трибунах незлічену кількість разів, і от цього разу м’яч влетів у «дев’ятку»), змусили німецьку машину розладнатися.
     Про німців згадав під час фінального матчу Євро, який італійці програли з розгромним рахунком. Сили суперників виявилися нерівними, матч видався передбачуваним і зрештою не таким цікавим, яким міг би стати фінал.
     От якби зійшлися німецька й іспанська збірні, то могла б бути битва. До післяматчевих пенальті могло діти.
     Та німці не потрапили в фінал. Вони Януковича образили.

     Капітан німецької збірної заявив, що «гарно подумає» перед тим, як подавати Януковичу руку. Меркель то відмовлялася їхати на фінал за участю своєї збірної, то наче погоджувалася... Усміхайся, коли не усміхаються у відповідь, подавай руку, коли ще невідомо, чи подадуть свою…
     От німці й отримали фінал.
     Не знаю, чи зрозуміє мене хто, чи не зрозуміє… — але я такі речі відчуваю. Коли просто випадковість, а коли й не просто…
     Для мене блискавка й неймовірна злива перед матчем Україна-Франція на Донбас Арені — це знак. Але й те, як навдивовиж легко й славно проминуло Євро-2012 в Україні — це теж знак. Жоден відморозок не виліз з жодного темного підворіття й не пограбував жодного п’яного шведа чи англійця. Гості відірвалися на матчах й на халявному концерті Елтона Джона й «Куїн» — і повернулися додому задоволеними. Якимись уже недоречними видаються порожні місця довкруг Платіні на трибуні для «високих» гостей…
     Господь Бог таки любить Януковича?
     Важко змиритися з цим фактом, тому що я сам Януковича не люблю.
     Й раніше не любив, а після ув’язнення Тимошенко, — після того, як її тягнули по лікарняному коридору, накинувши на голову рядно, після цілодобових відеозйомок у її камері й синців на тілі, — й ненавидіти став.
     Настільки ненавидіти, що це почало турбувати й мене самого.
     Я ж розумію, що нема надто поганих політиків й надто гарних — усі вони, за великим рахунком, однакові.
     Мене роздратовує розмах, з яким Янукович живе в Межигір’ї, але я пам’ятаю й про інтерв’ю Шона Карра, в якому він зазначив, що був вражений розкішшю, в якій жила в Лондоні Женя Тимошенко. Мене роздратовує, що сім’я Януковича підбирає під себе банки й фінансові потоки в Україні, але я не забув і про запис розмови Кучми з Порошенком, де той (не на камеру, в приватній розмові) обурювався, що Юля вивела тільки на Кіпр 350 з чимось мільйонів долларів…
     Усі ми люди, всі під Богом ходимо, й не хлібом єдиним (мільярдами в офшорних зонах) живемо на цій планеті.
     Й кожного Господь чує, коли звертаємося до Нього.
     Я пам’ятаю вираз очей Юлії Тимошенко на фото під час відвідин святих місць в Єрусалимі, пам’ятаю й про іконку під сорочкою на грудях у Віктора Януковича… — Господь бачить серце кожного й кожного веде своєю дорогою.
     Й кожного любить.
     Й не мені судити, чому Господь саме такою дорогою веде Тимошенко… Саме так веде Януковича… — це йому, Господу Богу, відомо.
     Господь любить Тимошенко… Господь любить Януковича… — Господь любить Україну.