4 серп. 2012 р.

Тяжкі роздуми на тлі задушливої спеки

     Часи настали важливими подіями насичені й для політичних аналітиків хлібними: кого включили в виборчий список, кого не включили, кого задвинули… в непрохідну частину, кого послали… на мажоритарку, а кого й узагалі забули, як «інтелігентного слюсаря» Полєсова в «Золотому тільці», пам’ятаєте? Коли змовники ділили майбутні посади й забули про одного з головних засновників і натхненників старгородського відділення «Меча и Орала»?.. Що вдієш, такі вони жорсткі політичні реалії: інтелігентні люди часто залишаються за бортом.
     На вулиці — спека, в політичній атмосфері — задуха…

     Й не рятують ні свіжий вітерець просторого кукурузяного поля, ні модерні кондиціонери виставкового центру… — відчувається затхла й насичена пилом атмосфера підкилимної метушні.
     Хоча один плюс від одного з передвиборчих з’їздів я однозначно побачив.
     Після з’їзду «Батьківщини» делегатів зорганізували в колону й направили під Верховну Раду, де вони простояли до обіду. Й нарешті під стінами парламенту відбувся велелюдний мітинг! Тисяч п’ять зібралося!.. Й подумалося: от якби рік тому провели з’їзд «Батьківщини» на Майдані й делегували до Києва з півмільйонної партії, скажімо, тисяч 50 чоловік, та якби вони гаркнули в один голос: «Юлі — волю!», — то недовго їй би було сидіти у в’язниці…
     Гарна мені партія!
     Коли Юля, як квіточка, приїжджала в гості, то умилялися до всрачки, а коли її два амбали тягнули по лікарняному коридору, як чіп, накинувши на голову рядно, то ніхто й не пикнув.
     А зараз вони, бачте, з’їхалися мандати ділити.
     Душно.
     Я все-все розумію, що в новому парламенті все буде по-новому, й тушок не буде… й понурих кнопкодавів… — як там проголошував Арсеній Петрович з трибуни з’їзду? «Об’єднана опозиція веде до парламенту досвідчених і перевірених людей! Об’єднана опозиція веде до парламенту фахівців-інтелектуалів! Об’єднана опозиція веде до парламенту моральних авторитетів, кращих журналістів і цвіт української нації! Об’єднана опозиція хоче показати, що ми знаємо що робити, ми знаємо, з ким це робити, і ми обов’язково досягнемо результату!..»
     Після таких слів належить схопитися на ноги, вирячити очі й заспівати гімн.
     Та якось іншим разом.
     Подальша українська перспектива в контексті парламентських виборів мені в цілому зрозуміла.
     Можна довго перетирати тему передвиборчих розкладів… скільки відсотків яка партія може набрати… хто подолає виборчий бар’єр, хто ні… які можливі коаліції… Українці можуть проголосувати, як завгодно, — а результат буде таким, як вирішать на Банковій. І саме до цього результату будуть підводити соціологічні опитування, саме його підтвердять екзит-поли.
     Оце й усі передвиборчі розклади.
     Чи обуряться громадяни України фальсифікаціями на виборах? Так, обуряться. Чи вийдуть вони на Майдан відстоювати свій вибір? Ні, не вийдуть. Чи визнає світ результати виборів? Ні, не визнає. Чи буде це мати якісь конкретні наслідки, наприклад, запровадження санкцій проти українських високопосадовців? Ні, не буде.
     Якщо громадяни України, половина з яких голосували за Тимошенко на президентських виборах, разом з усім «цивілізованим» світом проковтнули несправедливий суд над нею й ув’язнення, не зреагували на побої в тюрмі, — на яку реакцію ще можна чекати?
     То що, як мовиться, зливай воду?..
     Досталося нам довіку  жити в несправедливій, недемократичній державі?..
     У мене нема сподівання на політичні партії. В мене нема сподівань на те, що «Запад нам поможет». У мене нема сподівань й на український народ, принаймні, на такий народ, яким він є зараз.
     Єдине, на кого сподіваюся,  — на Бога.
     Я пам'ятаю просвітлені очі людей на Майдані, я відчував руку Господа над тим місцем і людьми,  — я знаю, що Господь Бог не забув про нас,  — й допоможе.
     Якщо ми зробимо Йому крок назустріч.

Немає коментарів:

Дописати коментар