14 лист. 2012 р.

Вічно живий Ющенко


     Якось я й не сумнівався в тому, що опозиція не складе мандатів.
     Коли окремі новообрані депутати рішуче й твердо заявили, що готові відмовитися від здобутого, зубами вирваного місця в парламенті, а лідери трьох опозиційних сил на мітингу постановили, що обнулять списки, — хотілося, як Станіславський, вигукнути: «Не вірю!»
     Й коли Яценюк пішов «перетирати питання» з Шаповалом до його кабінету, в той час, як тисячі мітингувальників переминалися з ноги на ногу на майдані біля ЦВК, а потім повідомив з трибуни про «перемогу» — перевибори на п’яти округах — хотілося слідом за російськими літературними критиками позаминулого століття, які після виходу роману Достоєвського «Бедные люди», проголосили: «Новый Гоголь явился!» — проголосити й собі: «Новий Ющенко явився!»

     Якщо, припустимо, опозиційний кандидат однозначно й чесно переміг на своєму виборчому окрузі, — бюлетені перераховані, спаковані й опечатані, підписи й печатки проставлені, — а потім у приміщення комісії вривається «Беркут» чи бандюки, — й пачки з бюлетенями шманаються, справжні бюлетені псуються, липові вкидаються, вносяться нові дані в комп'ютер… б’ють усіх підряд, у тому числі й членів виборчої комісії… — то яка ж це «спірна» ситуація? Це злочин. І тут «перетирати» й «шукати компромісу» нема чого. Реагувати треба, як на злочин. Це однозначно.
     Не хоче ЦВК розглядати подібні злочинні випадки — не мати справу з таким ЦВК. Не хоче державна машина виконувати закон — не мати справу з такою державною машиною. Обрано парламент злочинними методами — не мати справу з таким парламентом.
     Тільки так.
     Якщо опозиція й справді хоче будувати правову демократичну Україну.
     Але ж доводиться слухати зовсім інші заяви… — що партії, мовляв, і окремі кандидати протратилися на вибори. Що «сьогодні ще немає революційної ситуації в Україні», тому доведеться працювати в тому парламенті, який мається. Що досягнуто досить таки непоганого результату, навіть враховуючи фальсифікації, й нові вибори навряд чи його покращать, а для деяких партій, можливо, й погіршать…
     Як це знайоме!..
     Після кожних виборів, у тому числі й парламентських, йшли розмови про фальсифікації. Діставалося Юлії Тимошенко й «Батьківщині» на Сході й Півдні України й передовсім на Донбасі. Пам’ятаю, як кричали Богословська й комуністи, що їх обікрали, розмахували якимись документами. Я й сам на дух, що називається, не переношу Богословську, але ж правда є правда, закон є закон. Якщо були порушення й фальсифікації, їх треба було розслідувати, незалежно від того, до кого вони були застосовані, до «своїх» чи до «чужих». Юлія Володимирівна була тоді при владі й могла добитися розслідування, покарання фальсифікаторів і, зрештою, перевиборів. Але цього зроблено не було. Пам’ятаю вираз очей Тимошенко, коли вона відповідала на питання про перевибори. Мовляв, протратилася… Все одно, мовляв, перемогли…
     Пішли на тоді компроміс з совістю, з законом, і таку «перемогу» тоді отримали, що невдовзі розповзлася вона й затушкувалася. Й таку тоді «владу» отримали, що й сліду від неї зараз не залишилося.
     То, може, годі вже компромісів?
     Перефразовуючи відомий вислів, може час уже позбутися Ющенка? Щохвилини вичавлювати його з себе й вичавлювати...

1 коментар:

  1. Написано усе абсолютно правильно.
    Вічний компроміс українців призводить до вічної поразки...

    ВідповістиВидалити