Ще не висохли печатки на «мокрих» протоколах, ще в лісопосадках не догоріли кипи бюлетенів з позначками за «неправильні» партії й окремих кандидатів, ще залишалися непобитими мітингувальники в Первомайську, а члени окружних виборчих комісій незашуганими, — як політикам і довкругполітичній братії щодо цих виборів уже все стало зрозумілим. Влада при владі, опозиція в опозиції.
Ще споживала країна телесеріал «Окружна виборча комісія № 213», як почалися розмови про наступні вибори, президентські.
Й куди зараз не ткнися — всюди президентські вибори.
Роман Шрайк підводить підсумки першого туру виборів президента в Фейсбуці. Проголосували більше 6700 чоловік. Уже визначилися десять претендентів. Лідирує Тягнибок, за ним Гриценко, й третьою йде Тимошенко.
Юрій Луценко в останньому слові в черговому апеляційному суді по чергоій справі закликає опозицію визначитися з єдиним кандидатом на президентських виборах.
Дмитро Павличко проголошує: «Я дуже сподіваюся на нові опозиційні сили, які покажуть приклад єдності, бо зараз кажуть, що всі будуть розколені через майбутні президентські вибори…»
І так далі.
Тут пройшла інформація, що в Каневі невідомі розгромили приміщення міського архіву, в який нещодавно передали виборчі бюлетені з проблемної 197 окружної виборчої комісії. Вранці архіваріус побачив виламані двері, розгромлені коробки з документами, розкидані бюлетені…
Але не чутно якоїсь реакції від опозиційних політиків, журналістів… Відчувається загальний настрій: на-брид-ло. Парламентські вибори минули. Й усе, й забули.
Рухаємося вперед!
О-от будуть через три роки президентські вибори, отоді й ми всім покажемо. Отоді й ми переможемо. А як влада надумає фальсифікувати результати, тоді люди вийдуть на вулицю й відстоять свій вибір.
От що я скажу.
Ні хріна нічого не буде. Й на президентських виборах ніхто нікому нічого не покаже.
І рік, і півроку тому тільки й розмов було про парламентські вибори. Й от вони відбулися, вибори, — й що? Хто, кому й що показав?..
Я не сумніваюся в тому, що насправді опозиційні сили перемогли. Що Об’єднана опозиція отримала не чверть, а принаймні третину голосів. А Партія регіонів — менше двадцяти.
Фактів фальсифікацій було безліч — і "гучних", і "тихих". Чимало членів виборчих комісій і спостерігачів мали на руках докази, чимало небайдужих людей могли протистояти, — та опозиційні лідери в перші ж дні після голосування усіх зрадили. Почали "перетирати" з владою щодо перевиборів на окремих округах. Погодилися визнати ці вибори й увійти в парламент.
Чи можна дорікати людям, які не бажали стверджувати своїми підписами фальсифікації, які могли й хотіли боротися, але не отримали належної підтримки від свого партійного керівництва, — і, зрештою, поступилися владі?
Й чого можна чекати від цих людей на нових виборах?
Фальсифікації стають уже звичними, природніми, нормальними для нашого суспільства. З кожними новими сфальсифікованими й визнаними виборами залишається все менше надії на те, що колись у нас таки відбудуться вибори чесні. Що знайдуться люди, які віднайдуть у собі сили захищати їх результати...
Немає коментарів:
Дописати коментар