Щури з покоління в покоління жили на горищі. Коли вони там завелися, сказати важко, напевно, тоді ж, коли був зведений і покритий дахом сам будинок, більше п’ятидесяти років тому. Вони могли вважати, й, видно, що вважали будинок своєю рідною домівкою, як і ми вважаємо своєю домівкою планету Земля, яку теж не зводили.
Щурів ми зрідка бачили, частіше їх чули. Пізно восени вони з грюкотінням тягнули по даху грецькі горіхи й проштовхували їх крізь отвори під шифером. Час від часу, здебільшого весною, над стелею в кухні гасав щурячий молодняк, як ми жартували, грали в футбол.
