10 бер. 2013 р.

Лісок

    Було собі поле й протікала по ньому річечка, й утворювала вона балку, й заросла балка з лівого боку сосновим ліском, — й коли на початку минулого століття Клавдій Семенович Нємєшаєв проектував з Києва до Ковеля залізницю, то приглянулися йому річечка, балка й лісок, і повелів він побувати тут залізничну станцію й закласти селище, — й без зайвої скромності назвав його Нємєшаєвом, по нинішньому Немішаєвим.
     Й перші вулиці селища були прокладені саме по ліску, й оселилися тут з сім’ями залізничники й усілякий інший служивий люд. Цінували свіже повітря, знаєте.

     Звідтоді минуло чимало часу й розрослося селище по обидва боки від залізниці, й по полях більше, по полях. Й нинішні забудовники, яким правдами чи неправдами вдавалося відхопити ділянку, нехай-би й «лісову», — намагалися віковічні сосни й дуби заморити — піском засипати, вапном затравити й таке інше, — бо просто взяти й зрізати не мали права, природоохоронний закон не дозволяв.
     Й де тільки можна понавтикати вишеньки-яблуньки й усе довкруг, усе засадити картоплею.
     Тим часом лісок подекуди зберігся, й хоч валять дерева снігопади й прониристі дядьки з електропилками, а вперто втримується за цей клаптик землі й зберігає в собі струмок... обмілілий й затиснутий в бетонних плитах... — такий нещасний, що й давати фото не хочеться.




Немає коментарів:

Дописати коментар