Чорний кіт, відповідальний за плин життя...

     Якщо хтось надумає мені дзвонити по домашньому, нехай має на увазі, що в той момент на телефоні може спати чорний кіт Марсик.
     Я зовсім не натякаю на те, щоб мені по домашньому не дзвонили, просто хочу морально підготувати людей знайомих і незнайомих до можливих несподіванок.
     Ще нічого, коли хтось з однокурсників захоче спитати сакраментальне: "Ти як?" — з друзями розберуся, але якщо директор поважного видавництва, припустимо, потелефонує з пропозицією видати роман і замість затишного й погідливого "Алло" почує грюкіт, лайку й котяче мявкання? — конфуз може статися.

     Але Марсик не зважає на мене, він такий кіт, що спить де йому хочеться, як хочеться і з ким хочеться. Якщо в даний момент йому хочеться спати на комп'ютерній клаві, то просунути пальця, щоби щось там натиснути, вкрай важко. Надто великі моральні зусилля треба докласти до того, щоб якось його п-по-посунути.

      У його характері дивним чином поєднується свавільність, хитрість і щира доброзичливість до нас, хазяїв чи друзів, чи не знаю, як він нас про себе називає. Сьогодні серед ночі розбудив мене... весь такий радісний, збуджений... — я почалапав до вхідних дверей, щоб випустити його на вулицю, — ні, не хоче, — я до холодильника, щоб дістати йому поїсти... — та не хоче він! не хоче!.. З вечора риби наївся. Об ногу треться... помявкує... Кудись наче спонукає, — дивлюся, миша на підлозі. Він розбудив мене тільки для того, щоб поділитися радістю, що мишу вполював!..
     Кожному з членів сім'ї Марся намагається показати, що саме його він виділяє й любить більше од інших. І кожен (зокрема, я) хоч і в курсі щодо цієї його хитрості, усе одно впевнений, що справді, так, Марсик мене любить більше за всіх.
     З дружиною на ділянці він грається в доганялки й нападалки — в траві серед квітів, — у них свої правила, й, узагалі, вони якось спілкуються між собою, вона з дверей: "Мур-мур?" — він з канапи: "Мур-мур-р..." — усе гаразд, значить. Коли в сина Сашка проблеми, втомився чи захворів, Марсик буде біля нього лежати, якесь у кота взаєморозуміння з сином, немов-би вони щось знають, що закрите для інших. Дочка Катя з ним легка й безпосередня, — й він же такий з нею.

     Перед сном Марсик обов’язково прийде привітатися. Заплигне в темряві на ліжко, нечутно ступаючи в ковдру, наблизиться до обличчя, — чується лише його подих, — походить трохи, полежить, помуркотить якийсь час, — відтак іде до дружини, — "Ма-арся...", чую збоку, — й уже після того, як привітався, він сплигує з ліжка й туди йде, куди в даний момент хочеться. На підвіконня, до Сашка в кімнату, чи на кухню мишей полювати.
     Марсик стежить за порядком удома й на ділянці, він полюбляє сидіти на паркані й відслідковувати, хто з яких людей проходить по вулиці, яка машина проїжджає, тримати під контролем, де яка бігає собака, й особливо пильно: де і який кіт (чи кішка?..) прямує й по якому маршрутові. З особами протилежної статі в нього особливих проблем нема. Кішки самі приходять до нього на на ділянку погуляти, й у Марсика особливі з ними стосунки, й не такі прості, як вважається, — з граційною чорною кішечкою з коричневими плямами, наприклад, вони разом гуляють, бігають наперегонки, лазять по деревах й усе таке інше, — Марсик не буде принижуватися, ходити по довкружніх ділянках і завивати, як рудий кіт, і клянчити, кля-янчачи, щоб яка-не-яка кішка вийшла до нього, понурого кота.
     Щодо інших котів, у Марсика трапляються з ними жорсткі короткі зіткнення, й не завжди він буває переможцем. Інколи наш чорний кіт вважає за доцільне просто стерегти ділянку в стратегічно вигідному місці, наприклад, на паркані, куди до нього не так легко дістатися, й психологічно впливати на інших котів. Як друг, я намагаюся йому допомогти, але здебільшого моє втручання призводить до негативних наслідків.
      Так, наприклад, сиджу недавно за компом і чую войовниче завивання з двору, — кидаю все, вибігаю й бачу, як Марсик на паркані криком кричить на чужого кота, що засів у малині на сусідній ділянці. Я ш-шикнув на сірого того кота, той кіт тікати, — Марсик відчув свою перевагу, з паркану, та й за ним, — й люто зчепилися вони в картоплі на чужій території, куди мені доступу нема. Тільки пил та шерсть летіли...
      Підставив свого кота, подумав. Так би Марсик покричав на того й прогнав, а через мене довелося битися... познайомитися з чужими кігтями й зубами... — не буду більш втручатися. З іншого боку, що вдієш, — така вона, котяча доля.
     Життя продовжується...
     Марсик сидить на паркані, стежить за тим, що докруг відбувається, контролює все, — наче відповідальний за те, щоб тривало воно, життя, й плинуло саме так, як йому належить.