Чи водяться в лісовій калюжі крокодили

     Ще кілька тижнів тому була зима, а вже літо.
     Жорстке сонце в вічі, температура до тридцяти, густий запах хвої й кисневе перенасичення всього тіла, — що й дерева розмиваються перед очима.
     Під час останньої вилазки в ліс ми хотіли розширити межі "дослідженого світу" й простежити шляхи до 1) селища Клавдієве; 2) урочища Бабка, де розташована зона відпочинку.
     Наш ліс не такий уже й маленький, щоб не було в ньому чого досліджувати, й не такий уже й великий, щоб заблудитися в ньому й згинути. На велосипедах цілком реально за один день дістатися з одного його краю в інший і благополучно повернутися додому, а якщо й карта мається та смартфон з джі-пі-есом, то ніяка лісова нечисть, що полюбляє кругами за носа водити, не страшна. У глибині ж лісу, як свідчать карти Гугля, є чимало чого цікавого: озерця з чистою водою й болотця, мальовничі галявини й струмки. Десь там розташована Криничка з цілющою водою, куди ми з батьками, пам’ятаю, їздили в дитинстві.

     На даний момент досліджена нами територія обмежується полем під Дубровою на півночі й ланцюжком горбів на сході, в яких автор, то значить, я — був запідозрив Змієві вали чи залишки праслов’янського городища, про що неодноразово писав у своєму блогові.

     Та, напевно, весна після затяжної й сніжної зими — не найкраща пора для велосипедних вилазок у ліс, тим більше для його досліджень.
     За горбами й дубовим гаєм дорога наштовхнула на розлогу калюжу. Після його, як її так-сяк обминули, вперлися в нову калюжу. Й далі по дорозі можна було простежити ще калюжі, й за ними ще. Вирішили звернути наліво начебто сухою дорогою в глибину лісу. Й дорога якийсь час справді була відносно сухою, щоправда її перегороджували повалені сосни. Й десь там, в глибині, зупинилися на привал.
     Сонце пробивалося з-над крон сосен, які ходили туди-сюди в поштовхах сухого вітру, й діти бігали між деревами й гралися в хованки. Й в здоровенній калюжі на галявині поруч, напевно, що водилися крокодили.
     Відтак рухалися далі й уперлися в справжнє озеро, в якому зібралася тала вода, стали його обмити між калюж і повалених дерев... дорога петляла й вивертала... — хотіли дістатися до Клавдієва, чи до Дуброви, чи хоч до Микулич, — та хотіли хоч кудись би дістатися з-поміж цих озер-калюж, болотець і повалених дерев.

     "Тато, а в цій калюжі водяться крокодили?" — "Водяться" — "А вони великі?" — "Не дуже. Метр-півтора..." — "Тато, а в цій калюжі водяться крокодили?" — "Водяться" — "А скільки їх?" — "Четверо. Два великих і два маленьких. Тато й мама й двоє діток" — "А які вони?" — "Які-які? Зелені такі, в чорну смужку..." — "А вони великі?" — "Дорослі великі. Метрів півтора-два... А дітки сантиметрів п’ятдесят... " — "Тато, а в цій калюжі водяться крокодили?.." — "Водяться!"
     Та нічого, направили на знайому дорогу й якось втибралися. Й на Роздоріжжі влаштували привал.