2 черв. 2013 р.

Шпаченя

      Зайшов у хвіртку, дивлюся: по двору бігає шпак. 
      Швидше, шпаченя.
     Жовтороте, якесь сіре, пір’я не блищить і не переливається, як у дорослих шпаків. Годоване таке шпаченя й зовсім не зашугане. В заростях папоротника й барвінка не ховалося. Бігало по двору, махало крильцями, намагалося злетіти. Спіймати його виявилося не дуже важко.
     Знайшли йому кілька черв’яків, поклали біля клюва. 
     Не взяло.
     Відпустили на город, нехай стрибає далі, вчиться літати. Подбали тільки, щоби чорний кіт Марся й інші коти тут не вешталися. Може, й виживе. 


     З усього видно, в шпаковому сімействі відбулися були перші лети. Шпаченята випали з гнізда й училися літати. У когось це вийшло краще, в когось гірше. Молодим шпакам важливо навчитися літати, але ще важливіше 
 навчитися самим добувати їжу...
     Учора бачив, як маленький, але дорослий горобець годував здоровенне таке й нахабне горобченя. Воно було вдвічі більшим від татуся чи мамусі, сиділо на паркані й цвірінькало. Горобець-батько підлітав до шкоринки шліба, що валялася на доріжці, клював і повертався на паркан годувати "чадо". Й потім спонукав його, щоб летіло разом з ним. Годоване "чадо" й справді підлетіло за батьком до шкоринки, але  клювати не починало, а сиділо поруч і чекало, поки клюне "родитель" і передасть крихту з клюва в клюв...
     Щось подібне доводилося спостерігати й на городі серед шпаків. Тата-маму просто переслідували короткими перелетами й перебіжками троє вже дорослих дітей й прям таки вимагали, щоб їх погодували...
     А кажете, в тваринному світі не так, як у людському, 
  воно теж самісіньке.


Немає коментарів:

Дописати коментар