Що їх там приваблює — невідомо, напевне, висмоктують якісь свої поживні речовини.
Такі елегантні... вишукані створіння... — й до багна ласі.
Утім, не хотілося б судити про природу з точки зору наших, людських, уявлень. Зрештою, й мед, до якого ми, люди, ласі, бджоли виготовляють тим способом, що десяти разів ковтають і відригують нектар.
Гм-м.
Я до того, що вирішили ми навідатися до озера на галявині лісу, про що яке вже якось писав у цьому блогові.
Гарне озерце — досить неглибоке, як для дітей, вода чиста й тепла. Широке дзеркало води, прямо під берегом — березовий і сосновий ліс, з іншого боку — луги. Що тільки враження псували купи сміття серед лісу й п’яні компанії, з якими інколи випадало бути сусідами.
Цього літа одразу ж стали помітними зміни. Води в озері значно побільшого, а сміття довкруг поменшало. Хазяйська рука стала відчуватися.
Гарне місце, що й казати, а такому в наш час недовго випаде залишатися "нічийним". Одразу ж впали в око дощаті халабуди на березі й місточки в воді. З’явилися таблички про те, що розорювати землю за стільки-то метрів до берега заборонено... — ну, інші таблички я читати не став. Напевне, про те, що рибу ловити заборонено. Але в такому разі чорний кіт Марся залишився б без вечері.
Діти одразу ж побігли купатися, дружина — фотографувати метеликів, — я ж розмотав вудки й закинув ув воду. Ловись-но, рибко, велика й маленька.
Наглядав за дітьми, роздивлявся околиці, час від часу позирав на поплавки, й думав про своє. Ці місця були заселені нашими предками з давніх-давен й оберегілися Змієвими валами. Три-чотири лінії в Макарівському районі (з фастівськими та білоцерківськими лініями, то й до восьми) з півдня й південного заходу, дві лінії валів у лісі під річною Тетерів — з заходу й північного заходу. Якщо наші предки, праукранці, так дбали про те, щоб захистити себе й свою землю, — то, видно, було що оберігати. В долині річки Рокач, яка раніше була повноводною й по якій плавали струги, повинні бути поселення, городища... Й саме собою, кургани, яких чимало серед довкружніх місць...
Мої неквапні роздуми переривають двоє молодиків, які сповістили мене, що риболовля тут коштує... — скільки?! — 150 гривень.
Та нормально.
Сказав, що таблички не бачив, ніколи тут ніяких грошей за рибалку не брали... Викупили у власність, угу, сміття прибрали, бачу-бачу, рибу запустили, навіть сомів... — сомі-ів?.. — це ж треба... Одне слово, пообіцяв, що наступного разу, коли виберусь на рибалку, обов’язково візьму з собою гроші. Вудки довелося витягнути. Зате на три окунька, яких я спіймав, махнули рукою... Тож чорний кіт без вечері не залишився.
Та я нічого не маю проти. Нехай викупають у власність, аби тільки парканами не загороджували й нормальні умови для відпочинку створили, — грець з ним, хоч би й за помірну плату.
Тим часом малий закричав: "Змія! Змія!"
Зрозуміло. Наш вужик на місці. О п'ятій вечора, як завжди, робить обхід... — чи "облаз"? — своєї території.
Немає коментарів:
Дописати коментар