Хотів подивитися, як влаштований... Ні, я розумію, що дитина має нахили до технічної творчості, он яких роботів і космічні апарати з лего-конструктора складає, — але ж навіщо псувати потрібну річ?..
Ну добре, думаю, обійдуся без компаса. Зрештою, є джі-пі-ес, є гуглівські карти на смартфоні, зрештою, топографічна карта... — не пропаду.
Під час цієї велосипедної вилазки я хотів поглянути на стародавнє городище в лісі неподалік Мирчі. Знаходиться воно на березі річки Таль в кількох кілометрах на захід від села. Як вичитав в інтернеті, має круглу форму, в діаметрі близько сорока метрів, й оточене валом висотою в три з половиною метри. Місце, де воно знаходиться, й фото можна знайти навіть у Google Earth.
Не так давно городище було розкопане, отримало офіційний статус й гранітну каменюку в сердцевину, на якій вкарбовано, що це пам’ятка історії й охороняється державою. Я радий за городище, чого не можу сказати про інші пам’ятки праслов’янської доби в нашій окрузі, наприклад, про два ряди Змієвих валів у тому ж лісі за річкою, для охорони й догляду за якими городище, власне, й було зведене. Подібні форпости округлої форми розташовані за кілометр від Змієвих валів у Макарівському районі — в Бишеві, Мотижині, самому Макарові. Тому датуватися вони повинні початком першого тисячоліття нашої ери, коли й будувалися вали, а не часом Київської Русі. Однак, це окрема тема.
А цікавило мене не так саме городище, як Змієві вали за ним. Хотів спершу дістатися до городища, роздивитися з усіх боків і пофоткати, відтак якось переправитися через Таль і трохи поїздити по лісових дорогах. На картах Антоновича початку століття й німецьких топографічних картах за часів війни вали позначені. Маються вони також на карті основних археологічних пам’яток Київської області в радянській "Історії міст і сіл". В народі їх називають "Риб’ячі гори". Вони там є.
Щодо городища в мене були особливі плани. В тому лісі росте чорниця (в дитинстві їздили), — тож я хотів знайти городище й назбирати прямо в ньому ягід. Потім без поспіху їх з’їсти.
Влаштував би собі "язичницьке причастя".
Може тому, зрештою, я й не знайшов його. Хоча й був поруч, як з’ясував пізніше, розглядаючи топографічні карти й Google Earth.
З північної околиці Мирчі треба було йти кілька кілометрів прямо на захід, аж до річки Таль. А там на березі при впадінні струмка Бурковиця й мало знаходилося городище. Та малий же розібрав компаса! А на смартфоні щодо лайфовської мережі був безнадійний глухар. І джі-пі-ес не працював.
Вирішив іти на захід, ясна річ, з велосипедом у руках. Зустрічалися чимало повалених дерев, якихось заростей, стали траплятися заболочені низини. Взагалі, на карті місцина позначена, як "Буранівське болото". Трохи південніше — урочище "Вовче багно". Думаю, поки не збився, треба знайти якусь дорогу в тому напрямку й дістатися до річки. А там уже й городище якось знайду. Дорога знайшлася, але в напряму не зовсім "тому". Проїхав трохи, потім знову звернув... Потім продирався з велосипедом по ледь помітній дорозі, оминаючи болотця... Річка Таль була вже поруч. Але ж то вона на карті — річка, а насправді — заболочена низина. В якийсь момент зупинився. Зрозумів, ще трохи — й заблукаю й не виберуся звідти.
Довкруг серед чагарника здіймалися дерева, було трохи сутемно й тихо, — під ногами росла чорниця й люто дзинчали комарі, — й здалося, що клаптик лісу, який вирізнявся соснами попереду, немов-би кличе до себе... манить... — треба залишити велосипед на дорозі й пройти вперед.
Я зробив було крок уперед, та зрозумів ураз, що без компаса швидко втрачу орієнтацію, заблукаю й не знайду навіть велосипеда.
Вирішив вибиратися звідти, поки не пізно...
На зворотній дорозі, щоб не даремно було їздити, відвідав стародавній курган під Бородянкою. Постояв трохи на ньому, на душі було спокійно й утихомирено . Все було гаразд. Дасть Господь, ще дістануся й до того городища, нікуди воно від мене не подінеться. Як і Змієві вали...
Немає коментарів:
Дописати коментар