Знаємо ми одне потаємне місце — на занедбаній лісовій дорозі, — де білі гриби ростуть і влітку. Колись натрапили на нього, коли прогулювалися з сином на велосипедах.
Там тихо й затхло, й восени там справжнє грибне царство, — здебільшого, поганок і мухоморів. Але влітку, коли в інших місцях нема й натяку на гриби, з-під опалого листя під дубами, а то й прямо на дорозі там витикуються білі грибочки. Й нинішнього літа якось заїхали туди й знайшли їх більше десятка.
Проте дружина й діти не дуже люблять те місце, та й не так просто туди дістатися.
По старій дорозі й раніше мало хто їздив, а зараз там узагалі "загублений світ". Минулої зими нападало чимало снігу, повалилися дерева й дорога виявилася перегородженою з двох боків. Туди можна дістатися ще й з іншого боку, з-від болотисної полянки, де водяться злі-презлі комари. Атакують цілими хмарами, відчайдушно впиваються в руки й шию, й за полянкою ще женуться за тобою метрів сто, — після таких битв ніяких уже грибів не захочеться...
Умовляв дружину навідатися туди й поглянути, чи наросли гриби, та не умовив. І діти в один голос заявили, що не хочуть їхати до комарів.
Тож направилися до знайомого свого роздоріжжя. Там сонячно й сухо, й сосни здіймаються прямими стволами в небо. Минулого літа жив у дуплі на одній із сосен Чорний дятел і кричав пронизливо й тужно на весь ліс.
Зараз дятел кудись подівся, напевно, перебрався в гущину лісу. Й, дивно, без його криків тут стало якось сумно.
А білих грибів серед моху знайшли — аж цілих два. Й досить великих.
Немає коментарів:
Дописати коментар