4 жовт. 2013 р.

Зміїв вал і гриби

     Перейнявся темою Змієвих валів.
     Навіть був з’їздив кілька разів на велосипеді за Макарів… — й узяв якось та й подумав: а чого це я шукаю так далеко, аж за двадцять кілометрів,  коли в мене тут під боком… у моєму ж лісі…
     Й наступного разу по гриби направилися туди.       
     Що можу сказати?
     З одного боку подивишся  — наче вал, з іншого — звичайний собі пагорб. Інколи й справді нагадував потужний, розлогий, напівзруйнований вал, як у Василькові, наприклад.

     Верхівка покопана. Не буду стверджувати, що розкопували археологи, «білі» або ж «чорні», — може, лісники ладнали годівницю для кабанів та недоладнали, — а, може, й занесло сюди взвод солдатів-салабонів з «лейтенантом-двухгадюшником» на чолі й те воїнство намагалося провести заняття по тактичній підготовці. Окопи вийшли хирляві й огляду з них ніякого…    
     Та що вже про те говорити...   
     Тут науковцями обстежені й радіовуглецевим аналізом задатовані Змієві вали нікому не потрібні! — їх розорюють, віддають під забудову, влаштовують під ними смітники, — а тут якісь пагорбами серед лісу...
     
     Узагалі ж, коли знайомишся з темою Змієвих валів, впадає в око байдужість, а то й просто  хамське відношення української держави й української науки до справжньої української історії. Усе, що протирічить теорії «єдиної колиски трьох братніх народів» — Київської русі — оголошується «ненауковим» й просто ігнорується. Про якусь праукраїнську державність годі й говорити.     
     Складається враження, що українським лакузам ідеологів «русскава міра» заважають Змієві вали. Їм би було морально легше, якби залишки валів остаточно би зникли з цієї землі, зрівнялися «під нуль» — й можна було б оголосити вали «легендарними».     
     Більш докладно цю тему я розвиваю в своїх нотатках про Змієві вали.     
     Зараз же скажу таке: чотири ряди Змієвих валів у Макарівському районі, один за одним, на відтинку всього лиш десяти кілометрів, — спершу спрямовані на північний захід, потім у районі Ніжиловичей принаймні два з них повертають на північ, й десь під Мигалками-Пісківкою в  лісі вздовж річки Тетерів йдуть на північний схід. За Мирчою збереглися залишки характерного сторожевого городища у формі кола. Якщо подивитися на карту, маємо захищену територію між річками Ірпінь і Здвиж — переважно в Бородянському районі, частково в Макарівському, Києво-Святошинському й Іванківському.     
     Питання: що знаходиться за цією потужною оборонною системою?     
     Що там було, за рядами валів, —  поля, ліси й болота, серед яких де-не-де траплялися землянки напівдиких антів?.. Сучасна «наука» десь так і вважає.     
     Я ж переконаний, що за міцним, доладним парканом, не може бути напіврозваленої халупки. За таким парканом, образно кажучи, має здійматися ошатний двоповерховий котедж!..     
     Змієві вали чимало чого говорять про наших предків. Щоб їх звести, повинна була бути, по-перше, достатня кількість людей, по-друге, відповідна організація, по-третє, тяма. Наші пращури повинні були відповідно до «огорожі» облаштувати й саму землю.       У давні часи, ще до Київської Русі, варяги називали наші землі «Гардарікою», що значить, «Країною міст». Тут повинні бути укріплені поселення, культові центри й місця, де народ збирався на віче.  Пропопій Кесарійський у 6 столітті нашої ери писав: «Ці племена, слов'яни і анти, не підлягають одній людині, а з давніх-давен живуть у демократії, тому про все, що для них корисне чи шкідливе, вони міркують спільно...»       Якщо поглянути на карту, за напівколом макарівських валів кілометрів за п’ятнадцять-двадцять на північних схід між лісами знаходиться ділянка землі в межах Немішаєвого-Микулич-Мироцького, через яку протікають невеличкі річки Рокач, Топорець та інші. Маються тут маються глибокі балки, пагорби.     
     Я не впевнений в тому, що горби в лісі, про які тут пишу, — то залишки валів чи якогось прадавнього поселення.     
     Але я абсолютно впевнений у тому, що на означеній території, на пагорбах над річками, в середині першого тисячоліття нашої ери, в часи піднесення Антського союзу племен, було велике й укріплене місто й, мабуть, що не одне.    Не виключено, що саме тут знаходився центр племені антів, сусіднього й дружнього з племенем, що мешкало на території «Дніпровського трикутника», де в ті часи вже мав би бути заснованим Київ. Це племя теж було потужним і теж захистило себе валами, що трішки відрізнялися за конструкцією й устроєм від валів (над Вітою, Стугною й Россю) племені «Дніпровського трикутника».
     (Може, відмовитися мені від слова "племя", коли пишу про Антський союз? Якесь воно, слово, первіснообщинне. А давня проаукраїнська держава була потужною й розвиненою. Принагідно зазначу, що називалася вона зовсім не "Антський союз". Означення "анти" — не наше. Так нас називали чужинці. А як ми себе називали й свою державу — невідомо. Руси? Укри? Українці?..)
     
     Щодо пагорбів, про які пишу... —  це можуть бути, повторю, й звичайні собі природні горби, але й може тут бути й щось приховане... Згідно з "Переліком пам'яток історії та археоології, що знаходяться на території Бородянського району" за кілометр на південний захід від Немішаєвого знаходиться курганна група 1-3 тисячоліття до нашої ери. Пагорби теж на південний захід від Немішаєвого, але в кілометрах двох-трьох.         
     Але це окрема тема для розмови.     
     А щодо грибів... — назбирали. Й навіть облюбували  собі затишне місце між пагорбами, де вже кілька разів зупинялися на привал.



Немає коментарів:

Дописати коментар