Жевринка

     По Хрещатику періщив дощ. Широчезна з поворотом вулиця, в неділю дощенту заповнена людьми, зараз була порожньою. Здалося, краплі води, що невпинно падали з неба, начисто загасили й змили з асфальту запал вчорашнього дня.
     Оминаючи калюжі й парасольки поодиноких перехожих, дістався до Майдану Незалежності. Одразу ж натрапив на огорожу, яка по периметру оточувала частину площі з правого боку. За пошарпаними металевими секціями з інтервалом у кілька метрів бовваніли міліціонери в накидках від дощу й понуро дивилися на світ з-під темних мокрих капюшонів. Прям таки рейдери прихопили шматок землі. З куцою металевою ялинкою.

Лігво

    Наводив порядок у прибудові, де в мене робоче місце. Протер від пилу теки з рукописами. Перебрав книжки й поскладав їх по-новому в шафі. Паростки золотого вуса, що вже кілька місяців скніли в банках, пересадив у горщики й влаштував на підвіконні.
     Узявся розпалювати вогонь у печі. Горіхові гілки шипіли й ніяк не хотіли займалися. В хід пішли десятка з два аркушів рукописів з однієї з тек.
     Т-те!
     Я вам не Гоголь. У мене все, що треба, — на хард-диску.

Тритон у "горілому" болоті

     З дитинства пам’ятаю тритона в прозорій теплій воді на бурому тлі торфяного дна — чорного з червоними смужками й розкаряченими лапками. Грівся-вигрівався він на мілководді в лісовому болотці. А знаходилося воно в лісі, десь «за лісником», збоку від грунтової дороги. 
     Зараз, коли почали виїжджати на велосипедні прогулянки в ліс, виявили десь там аж три болотця. У якому саме вигрівався тритон — сказати важко. Напевне, в "Горілому", що якраз розташовувалося край дороги. Було воно густо поросле травою й очеретом. Води в ньому не побачив, а про тритона й мови нема.
     Колись, видно, трапилася там пожежа, — про це свідчать й обвуглені стволи дерев. Чи порятували тоді тритони, невідомо.
    Може, й вижили десь у трясовині, а, може, й ні.

В осінньому лісі