На другий день після Нового року викурив дві цигарки. Увечері можна було дозволити собі ще й третю, — та стримався. Ходив туди-сюди по двору, вдихав на повні груди повітря, — й на якийсь момент вирізнилося майбутнє, в якому я прокидаюся рано вранці в гарному настрої й повним сил. Очищені легені справно подають кисень до мозку й м’язів. Й усе мені вдається й на всіх напрямках.
Зворотня ж перспектива видавалася похмурою. Мутна голова... невпинний кашель зранку... понурий біль у грудях... — й найменшої надії на те, що все саме собою налагодиться колись.
У той вечір я так і не закурив. Наступного ранку теж втримався, — й запалив, якщо не помиляюся, десь о першій дня. В цілому ж за день вийшло три цигарки. На одну більше, ніж минулого дня, але нормально. Наступного дня було вже цигарок сім-вісім. Легко кидають курити лише в американських фільмах. Звична картина: герой шмалить, як паротяг, потім вчавлює цигарку в попільничку — все більше не курю. Герой, що й казати. Справжній чоловік.
У фільмах легко й революції робляться. Й у новинах по телевізору, коли йдеться про далекі країни, теж якось усе швидко й просто: вийшов народ на вулицю, замайоріли прапори й транспаранти, відбулися такі-сякі сутички з правоохоронцями, й ось уже поліція розбігається, армія переходить на бік повсталих, диктатор заарештований/втікає, а черговий національний лідер проголошує про створення чергового "уряду національної довіри". Героїчні люди.
У нас же все тягнеться півтора місяця, й тягнулося б до наступного року, була б воля лідерів опозиції. Кілька тисяч би людей приходили б недільні "віче", як на службу в церкві, закордонних гостей би зустрічали біля барикад екскурсоводи, а на "йолці" красувались би рекламні плакати спонсорів. Й тихо-мирно агітував би Майдан до президентських виборів — 2015 чи, може, 2020 року.
На щастя, від волі опозиційних кандидатів у президентів мало що залежить. Як і він мого бажання ще кілька років протягнути на кількох цигарках в день. Україна сама вже прокидається від тисячолітнього сну, вона зводиться на ноги й розпрямляє плечі, — вмивається й скидає з себе паразитів, що поприлипали до тіла й п’ють кров.
Позбувається від стороннього й шкідливого, як і мій організм — від куріння.
Етичне порівняння?
Я, може, й не хотів би повністю кидати курити. Буває гарно, знаєте, витягнути цигарку за цікавою розмовою з другом, чи випити кави й запалити, зосереджуючись перед тим, як писати текст, — багато хто в Україні, можливо, й хотів би лиш трішки "підправити" нинішнього президента чи, приміром, замінити Януковича на когось іншого (від влади, чи від опозиції) — але по суті нічого не змінювати в державі.
Але життєва практика говорить про те, що не можна "трішки" кинути курити. Я знаю чимало людей, які курять, знаю чимало людей, які кинули курити, але не зустрічав таких, які чадили, наприклад, по півтори-дві пачки на день, а потім зменшили дозу до трьох-чотирьох цигарок.
Можна поступово зменшувати кількість цигарок й, зрештою, кинути курити. Але якщо ти зупинився на кількох цигарках, то невдовзі — хочеш, чи не хочеш — знову опинишся на тому ж рівні, на якому й був. У своїй наскрізь прокуреній кімнаті з понурим болем у грудях.
Так і в революції.
Я знаю повстання, які перемогли, й повстання, які були придушені, — але не знаю таких, які зупинилися й утрималися десь насередині.
Тому, коли зараз закликають стояти й стояти на Майдані й чогось чекати, я знаю, що це — хрінь. Якщо революція найближчим часом не переможе, вона буде придушена.
Який з цього висновок?
Як би не було важко, а ганебну цю звичку, яка катастрофічно шкодить здоров’ю, — куріння, — належить витравити з себе повністю.
Одне слово: курінню геть!
P.S. Після Різдва зменшив кількість цигарок до трьох, потім до двох, до однієї, — й відтак повністю відмовився від куріння. Ввів у дію резерв — жувальну гумку "Нікоретте". Сьогодні вже третій день, як не палю.
Що там революція?..
Немає коментарів:
Дописати коментар