З широкого бігборда кандидат у Президенти Олег Ляшко в оточенні спецназівців запевнює, що України не віддасть нікому.
Отака війна.
Поруч, на повороті на Пущу-Водицю — блокпост. Над барикадою з мішків з піском та шин — український прапор. Проїжджа частина перегороджена в трьох місцях, так що машинам доводиться вихилятися, щоб проїхати між барикадами, як на трасі слалому. За барикадою — кілька чоловік у цивільному, ще далі — міліцейська машина. Десь я був читав, що в санаторіях Пущі під час подій на Майдані селили тітушок і навіть диверсантів бачили. Тож зараз можна бути впевненим, що терористи тут не пройдуть, вірніш, не проїдуть. Усе всерйоз.
На самому початку Варшавки — бруствери з мішків на обочині, напевне, щоб у випадку чого можна було вести прицільну стрільбу, за ними — міліцейська машина з синьо-жовтим прапорцем. Молодий міліціонер у жовтій накидці з поважним видом перевіряє документи в принишклого водія мікроавтобуса, що приткнувся на обочині. За ними — троє бійців Національної гвардії з автоматами — в чорному однострої й вишневих беретах, — теж молоді й теж усвідомлені власної важливості. Блискучі очі немов-би сповнені позитивної біонергетики, яку отримали з-від тих, хто проїжджав по дорозі.
Маршрутка мчить далі, й блок-пост залишається за спиною, — й дерева-дерева попереду... й зустрічні машини... — в салоні ж маршрутки грає музика й на душі спокійно. Гвардія на посту. Й наша міліція нас береже.
Дивна річ!
Ще кілька місяців тому враження від зустрічі з силовиками були б зовсім іншими. Вишукували тих, хто з Майдану чи на Майдан, могли й з маршрутки зняти, — й, що називається, пиши пропало.
Але що було, те було, що є, те є. Як мовиться, хто старе пом’яне...
Немає коментарів:
Дописати коментар