Що вже казати про 9 Травня, яке кремлівські пропагандони перетворили на сатанинський шабаш з людськими жертвоприношеннями?..
Вирішив навідатися на могилу батька.
Він якраз і був справжнім ветераном війни, командиром взводу морських піхотинців, захищав Одесу й Севастополь. Під Перекопом був поранений і потрапив у полон, з якого втік. Від радянського концтабору його врятувало те, що під час оборони Одеси був представлений до високої державної нагороди, якої — аж сказати страшно. Нагороду не дати, але з табору звільнили.
Після війни вчителював, мріяв стати письменником, — так і не став, хоча кілька його повістей і були схвалені у видавництві.
Комуністів ненавидів.
Ще в дитинстві пережив голод 33-го року, та й потім мав змогу надивитися на "владу народу" — від енведистів до парторгів шкіл.
З переконаннями своїми сидів тихенько, був навчений життям, — але, як прийшли нові часи, оживився. Активно цікавився політикою, підтримував Народний Рух, потім Юлію Тимошенко. Представників ветеранських організацій посилав подалі. Хоча від пайків і подарунків на День Перемоги не відмовлявся).
Стосунки у нас були швидше дружніми, а не такими собі патріархально-сімейними "суворого батька з паском" і "покірливого сина". Розмовляли про все на світі, обговорювали новини, сперечалися.
Ще недавно мені думалося, що може й добре, що він не дожив до того часу, коли до влади в Україні повернулися "бандюки" й його Юлю кинули у в’язницю. А зараз переконаний, що якби дожив і міг би ходити, то пошкутильгав би на Майдан, пішов би на Грушевського й Інститутську, — він же морпех, він не боявся! — й став би кидати в "Беркут" бруківку.
...Могила трохи заросла, тож обрізав траву. Батько ледь посміхався з фото на пам’ятнику, як Джаконда.
Мені його не достає. Нема з ким обговорити останні політичні новини.
Що скажеш про Одесу?..
Немає коментарів:
Дописати коментар