Про Путіна й Іловайськ

     Пізно ввечері, коли вже лягав спати, натрапив в інтернеті на «Звернення» Путіна до «ополченцев». Хоча на моніторі був лише текст, проникливий голос улюбленого росіянами президента немов-би витав довкруг: українські солдати — люди підневільні, вони не з власної волі прийшли на Донбас, тому він просить ополченців проявити добру волю й відпусти їх додому, до дружин, до дітей…

     Я не дивлюся російське телебачення й не слухаю промови Путіна, й не маю імунітету до російського новоязу. Різонулися брехня й лицемірство цих слів, — але заснув більш-менш заспокоєним. Брехня брехнею, та Путін — президент і його слова повинні щось та значити. Хрін з ним, думав я, нехай витер ноги, лиш би відпустив.
     Напевне, десь так думали й наше керівництво й самі бійці. Авторитет Путіна вґрунтовувався роками й залишався високим, — навіть в армії, яка проти нього воює. Пам’ятали про його візити на винищувачі в зону війни в Чечні й чимало чого іншого.
     Тож наступного дня більшість наших бійців погодилися вийти з оточення через «зелений коридор», наданий під «слово русского офіцера».
     Як тільки наші колони витягнулися по дорозі, по ним стали стріляти.
     Стріляли з завчасно обладнаних і пристріляних вогневих точок й з усієї зброї, яка в росіян малася. 
     Напевне, Путін пишається операцією в Іловайську й тим, що він, колишній гебіст-оперативник (а колишніх гебістів, як відомо, не буває), забезпечив проведення однієї з її ключових ланок. 
     Спершу українські війська були втягнуті в Іловайськ. Потім, коли почався російський наступ, втримувалися там до останнього. Ці ланки були забезпечені російською агентурою в українській армії. На наступному етапі українських бійців треба було знищити, причому, з найменшими втратами й узагалі зусиллями серед російських військових. Для цього на дорозі Іловайськ-Старобешеве були облаштовані й пристріляні вогневі точки, забезпечена координація, підвезення боєприпасів і так далі. Іншими словами, обладнано тир. Наступним кроком було — запустити в саме сюди, на цю дорогу, українські війська. Це завдання взяв на себе Путін, оперативник-гебіст.
     До речі, ті наші підрозділи, які вирішили йти на прорив, — вони вийшли з оточення майже без втрат, більше того, ще й росіян по дорозі розбили й захопили техніку.
     Щурить свій писок Путін, радіє з вдало проведеної операції.
     Він, можливо, й розумний, та за великим рахунком — дурний. Життя,  воно ж не вкладається в межі гебістської операції. Й найстріляти як можна більше укрів — ще не значить їх перемогти. Он уранці 18 лютого на Інститутській — настріляли укрів, так настріляли, — й що, перемогли?..