31 груд. 2014 р.

Передноворічне

     Мене майже ніхто не читає... — а я, в принципі, й радий.
     Коли починають читати, підхоплююся писати, — й байдуже, є про що, чи ні, хочеться, чи ні. Чи, може, хочеться чогось іншого.
     Наприклад, поспати.
     Від цих довбаних нікотинових жвачок — в голові мутно й хочеться спати. Це так, до речі. Коли ж повертаюся до цигарок, — за кілька днів починає пекти в грудях й нема чим дихати.
     Сподіваюся, серед інших мене не читає й дружина. Бо для неї я кинув курити (позбувся нікотинової залежності) ще весною.
     На жаль, не позбувся.

     Був період на початку травня, коли я вже не курив і не жував жвачок. Але й не міг написати нічого. Пам’ятаю, як купував у кіоску пачку цигарок… — звичайно, розумів, що роблю дурницю, навіть злочинну дурницю по відношенню до самого себе, — але пішов на те свідомо. Минула Українська революція, а я не написав всього, що належало. Крім того, зав’язли обидва романи. 
     Дочекавшись звичної дози нікотину, мізки запрацювали краще. Заднім числом подописував нотатки про Майдан і зробив першу частину роману «Телеграма». А потім знову розгорнулася боротьба з курінням й усе пішло по новому колу.
     Така хрінь.
     Озираючись на літо й осінь, намагаюся згадати, — чим я жив тоді? що написав? Переживав за війну на Донбасі?..
     Подумати тільки, з липня місяця я нічого не написав в цей блог.
     Звичайно, я чимось займався в той час. Але зараз веду мову про творчість в аспекті боротьби з курінням.
     У листопаді-грудні спробував знову закрутити машину-генератор, — відредагував і продовжив «Телеграму, написав низку нотаток в обидва блоги, — й під кінець року відчув себе виснаженим. Й зараз бачу, що в першу чергу треба поправити здоров’я. Позбутися нарешті нікотинової залежності. Попити відвари з трав. Й за кілька тижнів, дасть Бог, відчути себе повним сил.
     Чимало чого треба зробити. 
     Наближається Новий рік, а на вулиці — ні туди, ні сюди. Наче й мороз, та нема снігу. Й на велосипедах в ліс не поїдеш, як було якось в один з минулих років (навіть гриба знайшли), але й на санках з гірки не покатаєшся, як в роки інші.
     В Україні час тривожний і непевний: війна — не війна, перемир’я — не перемир’я. Реформи — не реформи.  
     Й про себе не можу сказати щось однозначне. 
     Я щасливий, чи ні. Я письменник, чи ні. Я виправдовую своє життя, чи ні. Усе йде туди, куди належить, — чи не зовсім туди. Але знаю одне, — призначене мені, крім мене, ніхто більш не зробить.

2 коментарі:

  1. З Новим Роком! Здоров'я Вам і всій родині, і мирного неба над головою!
    І дякую за ваш блоґ. Ви хоч і не часто пишете, але завжди влучно.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякую за добрі слова! Тепер уже нікуди не дінешся, доведеться писати частіше)

      Видалити