25 груд. 2015 р.

Чорно-біла киця біля ялинки

Дизайнер1     У нас тут прайд чорно-білих котів, тож питання — ким бути малій на новорічному святі, вирішилося само собою. Чорно-білою кицею.
     Киці було затишно на святі серед лисичок, білочок і бетменів, — але вдома вчинила серед прайду переполох.
     Коти аж ніяк не схотіли признавати її за свою, навпаки навіть — за велетенське чужорідне чорно-біле чудовисько, яке вломилося в їх теплий і затишний світ, щоб витіснити їх звідти й прогнати на холод і дощ.
     Але потім, нічого, розібралися — це ж молодша хазяйка — приставуча, але своя.

9 груд. 2015 р.

Подруга з-за кордону

       До дружини приїжджала подруга, яка вийшла заміж у Канаду. Летіла з пересадкою в Амстердамі. Дружина хвилювалася, що могли бути ускладнення через теракти в Парижі.
       Але нічого такого вона й не помітила. Патрулів якихось з собаками… — в аеропорту, розповідала, повсюди негри з арабами, як завжди. На тиждень-другий заїхала у Францію до знайомих-родичів чоловіка. Бідкалася, що відтоптала ноги в Луврі. Привезла справжньої діжонської гірчиці.
       На нас дивилася очима великими й трохи дикуватими.

28 жовт. 2015 р.

Час мухоморів

     Проминули дощі й ліс заполонили мухомори. Куди не ткнись — повсюди червоні в крапинку кружальця шапинок, більші й менші.
     Деякі з мухоморів лежать на землі з вивернутою шиєю, виставивши догори вже байдужі помертвіло-бліді пластинки. Напевне, якийсь грибник, одчаївшись знайти білого гриба чи бодай польського, копав ногами беззахисні червонуваті тільця зі спідничками на тоненьких ніжках.
     Та не такі вже мухомори й беззахисні. На зміну полеглим стають десятки повносилих молодих грибів. Чіпко тримаються мухомори за свою землю, й глибоко їм байдуже, вважають люди їх гарними грибами, чи якими.

21 жовт. 2015 р.

Лісовий цуцик

    У перерві між дощами ризикнули навідатися до лісу.
     О-обминаючи калюжі й дол-ла… й дол-л-лаючи багнюку на дорозі, дісталися на велосипедах до розвилки доріг, одна з яких вела до лісника.
     Там на нас чекав цуцик.
     Гарненький дворовий песик, невизначено-тер’єрної породи. Досить крупний, годований. Як тільки ми наблизилися, замахав хвостом, став радісно стрибати, наче перед господарями, й зазирати ув вічі.
     Ми вже не вперше зустрічаємо тут собак. Зграя страшенно доброзичливих собацюр загрозливих розмірів і вигляду, які жили, видно, при лісникові, промишляла тим, що зустрічала й проводжала грибників й інших охочих подихати свіжим лісовим повітрям. Напевне, собаки якось були виявили, що люди стають дуже чуйними й погідливими, якщо перестріти їх в глухому місці, — й останнього бутерброда не пошкодують!

14 жовт. 2015 р.

Осінній ліс

     Видався останній, можливо, в цю осінь теплий і сонячний день.
     Далі вже за прогнозом - похмуре небо, понурі прохолодні дощі й знервована й брудна війна (чи не війна?) й політичні чвари.

27 вер. 2015 р.

Зміїв вал і енелодром

     Простежував на Google Earth Зміїв вал, що тягнеться через ліс від околиці села Плесецьке до річки Ірпінь. Супутникова зйомка проводилася, видно, взимку й ліс був посічений вирубками, тому вирізнявся вал дуже добре, його можна було вирізнити навіть у густому лісі аж до села Перевіз. Я рухався курсором по валу, відтак наче по інерції через село… річку Ірпінь… — потрапив на енелодром.
    Якийсь час водив туди-сюди курсором по монітору, потім звівся на ноги й пішов на вулицю перекури… — походити туди-сюди й пожувати нікотинову жвачку.
     От тобі й на.

20 вер. 2015 р.

Вуж Панкратович

     Вийшов надвечір на вулицю, дивлюся — на доріжці змія. Ну, не так, щоб змія — вуж. Маленький вужик.
     Однак манери мав характерно зміїні — складувався в кільця, загрозливо здіймав голову й різко кидався вбік. Повзав перед нами, вихиляюючись кільцями, — точно, як грімуча змія біля якогось ранчо в Арізоні. Показував, що по духу й по крові він — змія, а не якийсь там «вужик», якого можна покласти в кишеню й дівчат лякати.
     Один з його, напевне, предків — вуж Панкрат — кілька років тому ледь не довів мене до інфаркту. Я прибирав у кімнаті, відсунув диван, щоб підмести, без задньої думки припідняв килим, — дивлюся, під трубою сіре веретенце. Ну, думаю, котик накакав. Я за віника, а воно голівку підняло та як засичить на мене... Згадаю — мороз по шкірі. Якось тоді його (переважно дружина, я позаду тримався) зловили в банку, віднесли на вулицю й залишили в малині... А через кілька днів знову побачив його в траві на городі. Граційно заповз на валун, голову підняв й засичав на мене. Я тобі, мовляв, покажу «котячі какашки»!

16 вер. 2015 р.

Клінічна смерть динозавра

     З літа втримувалася тепла й суха погода, — й настала неділя й ми поїхали на велосипедах в ліс. Навідалися до свого місця під пагорбами — з огнищем й посірілим від дощів і спеки дощатим столом.
     Дружина розклала на столі свою бісерну роботу, а ми з дітьми гралися в динозавра.
     Це я знайшов був серед завалів дисків, які колись старанно записувалися, а зараз припадали пилом у ящику, «Прогулянки з динозаврами». На диску були й інші фільми, зокрема, про первісних людей, — й між епохами, розділеними мільйонами років, часу минало на кілька хвилин титрів.
     Й дітям видавалося цілком природнім, що на динозаврів можна полювати з луком і стрілами. Й що вони помирають, коли падає комета, але трохи не всерйоз — за мільйон-другий років життя на планеті поновлюється.

7 вер. 2015 р.

Прадавні пагорби

     Колись був попросив дружину сфоткати цей пагорб і сказав, що якби археологи взялися тут копати, щось би відкопали.
     Трохи видовжений горб на південно-східній околиці Немішаєвого, який перетинає асфальтова дорога й один із схилів якого припадає на територію Інституту картопляного господарства. Найвища точка знаходиться в полі метрів за сто п’ятдесят. Південніше метрів за двісті знаходиться ще одна вершина, трохи нижча. На топографічній карті-кілометрівці точка позначена, як висота 178.8.

10 лип. 2015 р.

Пізнього-пізнього вечора

      Як виходиш увечері надвір, потрапляєш у таємничий світ, у якому водяться сови, чорні коти й іншопланетяни.
     Важкі темні кри-кри-ила на темно-синьому тлі неба — між темними кронами горіха й яблунь, — здається, відчуваєш обличчям прохолодні поштовхи  повітря — й пронизливий писк з-від крон згори й збоку. Високі різкі звуки з пониженням на звершенні: «і-і-у» — тривожні й невпинні. Та нема чого завмирати в очікуванні біди, то домові сови шукають собі пару.

14 черв. 2015 р.

Ромашки в полі



        Висока трава на волошковому полі хилиться туди-сюди в поштовхах вітру, — й на тлі блакитного неба вирізняється пагорб, який (й не сумніваюся в тому) залишився від стародавнього кургану.
     Проминули «зелені свята»...

14 квіт. 2015 р.

Пікнік на узбіччі

     Після Великодня завітали на наше місце під горбами в лісі. Як було з усього видно, на свята там погуляли.
     Охололе темне огнище було понавтикане кількома десятками недопалків, причому, лише двох марок — ядуче-червоними фільтрами «Прилук» і тоненькими білого «Кемела». Під столиком валялася порожня пляшка з-під десертного вина. Поодинокі кущики квітки сон, які ми виявили на горбах минулого разу, були вирізані. Й територія в радіусі кількох метрів була всіяна великими блискучими кружальцями конфетті. За десяток же метрів під деревом валялася розірвана упаковка з-під презервативів.
     Одне слово, зрозуміло.

10 бер. 2015 р.

По-справжньому весняний день

     Минулими днями в Твіттері трапилися кілька повідомлень на кшалт того, що знайомій знайомої знайомі тери похвалялися, що 9 березня почнуть наступ на Донбасі. 
     Я звик уже довіряти такій інформації, а не повідомленням генштабу чи еренбео, тим більше, що 9 Березня — день народження Тараса Шевченка, майже офіційне українське свято, а на українські свята рашня зазвичай переходить у наступ.
     У новинах — повідомлення про відведення української артилерії й  про концентрацію артилерії й російських військ.
     А ми поїхали в ліс.
     Було тепло й ясно, може, трохи вітряно, — перший по-справжньому весняний день у цьому році.

7 бер. 2015 р.

Переможений Путін

     Кидаю курити й продовжую в будинку ремонт.
     Вірніше, кинув курити ще раніше, — зараз кидаю жувати нікотинові жвачки, за допомогою яких і кинув курити. Кинути жувати жвачки, напевне, ще важче, ніж кинути курити — залежність тривка й липуча, як і сама жвачка, зараза, — через три-чотири години бере за горло й вимагає чер-чер-чергову пайку. Від жувачок в голові муторно, думки не в’яжуться й нічого не пишеться.
     Тож вирішив поки що викласти підлогу осб-плитами. Цю роботу слід було зробити ще три-чотири роки тому, коли поштукатурив у вітальні стелю-стіни й поклеїв шпалери. Тоді ж прикупив і плити. Однак з підлогою не склалося й плити втихомирилися в кладовці, як тільки не потрухлявіли — невідомо.
     — Путін переміг!
     Це діти поруч граються.

16 січ. 2015 р.

Рефлексія на мирні ініціативи Порошенка

     Главі АП Ложкіну треба замовити Михайлу Поплавському пісню про «мирний план Президента Порошенка». Виконувати на мотив «Юного орла» з кордебалетом блядей і спостерігачів ОБСЄ. В якості супроводу запросити «Дважды Краснознамённый Академический ансамбль песни и пляски Российской Армии им. А. В. Александрова», але розташувати його не на сцені, а за кулісами, тому що російських військ на території України, як відомо, нема. В темній оркестровій ямі — генштабісти, але якої армії, російської чи української, незрозуміло, тому що яма, повторю, темна. За роялем — генерал Пушняков.

11 січ. 2015 р.

Деякі міркування з приводу теракту в Парижі

      Спочатку французи умиляються Леоном-кіллером, потім вони шоковані вбивствами в редакції сатиричного журналу, — то нехай уже визначаться, як вони ставляться до вбивств.
     Що?.. 
     Одна справа — вбивство в кіно, інша — в житті?..
     То нехай знімуть кінокомедію, а вони, французи це вміють, — про розстріл карикатуристів
     Ну, що не так?..
     Над такими речами не жартують?
     Важко зрозуміти західний світ з його цінностями. То можна жартувати на будь яку тему, то не можна.

1 січ. 2015 р.

Перед телевізором на Новий рік

     Новий рік проминув спокійно й тихо, якщо не брати до уваги психологічну боротьбу з бабусею за пульт телевізора. На вулиці не було звичної канонади салютів і феєрверків. Напевне, чим гучнішим видався минулий рік, тим тихіше святкування наступного.
     Таке враження, що люди втомилися від стрілянини, нехай-би в новинах.
     У фейсбуківсько-твіттерянському середовищі головна тема — новорічний ефір на Інтері з кобзонами й такими іншими газмановими. Я й не знаю, про що річ, я Інтер ігнорую. В принципі, здогадувався, що буде щось подібне, тому від самого початку взяв пульт телевізору під свій контроль, про що вже була мова.