Прадавні пагорби

     Колись був попросив дружину сфоткати цей пагорб і сказав, що якби археологи взялися тут копати, щось би відкопали.
     Трохи видовжений горб на південно-східній околиці Немішаєвого, який перетинає асфальтова дорога й один із схилів якого припадає на територію Інституту картопляного господарства. Найвища точка знаходиться в полі метрів за сто п’ятдесят. Південніше метрів за двісті знаходиться ще одна вершина, трохи нижча. На топографічній карті-кілометрівці точка позначена, як висота 178.8.

     Коли я перейнявся темою Змієвих валів, то якось був утямив, що чотири ряди валів у Макарівському районі споруджені не просто так і мали щось захищати, й те щось було варте затрачених зусиль.    
     Якщо глянути на карту, за п’ятнадцять-двадцять кілометрів від лінії валів вирізняється територія між лісами, така собі величезна галявина, серед якої в глибоких балках протікають річки, що зливаються зрештою в Рокач. Якраз посередині цієї місцини й знаходиться селище Немішаєве, в якому я живу, а також села Микуличі й Мироцьке. Слід зазначити, що раніше річки були повноводними й сюди могли запливати з Дніпра й Ірпіня струги. Давня дорога вела сюди з Києва.

     Саме ця територія знаходиться якраз за напівколом валів, що були зведені на початку першого тисячоліття нашої ери. 
     Не треба бути археологом чи істориком, щоб припустити: тут мають бути городища й окремі поселення, культові споруди й дороги. Тут повинні бути кургани. Можливо, саме тут і знаходився головний град праукраїнського племені (називайте, як хочете: скіфів-землеробів, антів чи оріян), розвиненого й самодостатнього, яке спромоглося захистити себе потужними лініями Змієвих валів.
     Коли це зрозумів, дивне відчуття оволоділо мною... 
     Для мене історія й археологія були чимась таким, що вже давно вивчене й закаталогізоване, й обмежене червоною мотузкою. Історія — це екскурсовод, який розкаже все тобі розкаже й покаже, куди дивитися.

   Що нічого вже відкрити неможливо, тим більше на землі, на якій живу.

Вивищена територія між двома річечками з ярами,
де зараз в Немішаєві "Царське село", - цілком ймовірне
місце, де міг би знаходитися давній град.

     А тут з’ясувалося, що ось вона, історія, під ногами, — й будь-який горбик може виявитися курганом чи залишком городища. Що вона зовсім не вивчена, ця історія, бо наші українські вчені-лакузи знати не хочуть того, що суперечить усталеним ще з радянських часів поняттям. Що Україна й український народ починаються з Київської Русі, «колиски трьох братніх народів», — й раніше нічого не було й бути не могло…
     Однак то були лише відчуття й здогадки…  
     А тут натрапив на статтю про парк Немішаївського біохімзаводу з руїнами палацу Остен-Сакенів (в північній частині селища), де принагідно згадувалося, що в балці, яка безпосередньо межує з парком, маються 17 (!) слов’янських курганів, а за кілометр звідти — залишки слов’янського городища.
     А в «Переліку пам’яток історії й археології, що знаходяться на території Бородянського району», вичитав, що за кілометр на південний схід від Немішаєвого знаходиться курганна група (3) 1-3 тисячоліття до нашої ери.

Переконаний, що тут - археологічна територія.
Прямо й справа - пагорб, де були кургани.

      Дехто з ким переговорив на цю тему й з’ясував, що група курганів з південного-сходу знаходяться трохи далі, десь за півкілометра від пагорба, й там навіть проводилися розкопки. Коли матиму більше інформації, напишу докладніше.      
     Ті місця я знаю гарно й люблю. Озерця на на галявині лісу… пагорби в полі… — на жаль, територію віддали під забудову нового мікрорайону й зараз вона обнесена парканом.     
     Кургани розташовувалися трохи далі, але це не значить, що їх не могло бути на вершині пагорбів. Проте наші пращури аж ніяк не могли залишити поза увагою найвищу точку довкружньої місцевості.      
     Земля на пагорбах давно вже розорена, але на вершині можна вирізнити невелички  вивищення, горбики. На супутникових картах на верхівках горбів помітні світлі плями, причому на картах різного часу. Це сліди глини, які є ознакою того, що це може бути курган.   

   До речі, кургани в Бородянському районі — окрема тема. Якщо в лісостеповій зоні України кургани зустрічаються зрідка й поодинокі, то в Бородянському їх десятки. Близько 20-ти в реєстрі, а насправді до 50-ти, а то й більше. Маються близько 15 курганних груп.  Розташовані вони повсюди — біля Бородянки, Блиставиці, Шибеного, Майданівки, Мирчі, Пилипович, Немішаєвого… Причому кургани здебільшого не досліджені й вивчаються фрагментарно. Датування 1-3 тисячоліттям до нашої ери умовне. Існує думка, що вони належать до ранньослов’янського періоду й пов’язуються зі Змієвими валами…    
     Одне слово, тут копати й копати...    
     Я знаю ці місця з дитинства, часто там гуляю й чимало сюжетів і думок народилося якраз під час тих прогулянок. І мені, безперечно, не все одно — чи приховує ця земля енергетику й силу багатьох поколінь моїх пращурів, чи ні…     
     Й наостанок.     
     Щодо того, щоб «копати». Якщо в когось виникне бажання щось розкопати, то краще скопати город сусідці-пенсіонерці. Зазначу, що згідно з недавнім законом Верховної Ради, за незаконні розкопки загрожує штраф до 1700 гривень або позбавлення волі до двох років. Крім того, навмисне знищення чи пошкодження об’єктів культурної спадщини тягне за собою штраф до 2550 грн.    
     Щодо знімків моєї дружини, — а знаєте, гарно вийшло. Пагорбів не видно, але таке поле й небо — прям таки прапор України.    
     Щодо руїн палацу Остен-Сакенів… У мене відчуття втаємниченості вони не викликають. Я знаю те приміщення, коли воно ще не було ні палацом, ні руїнами, а клубом біохімзаводу. Я там в молодості дискотеки проводив.