8 груд. 2016 р.

Перший сніг

  

     Кілька днів тому ми їздили в ліс на велосипедах і збирали гриби.
     Але випав сніг, ударив мороз, — й настала зима, — й уже здається, що вона була й буде завжди. А гриби й опале листя — з якогось іншого часу-простору.

4 груд. 2016 р.

Зимові гриби

     У планах було трохи розвіятися й подихати свіжим повітрям, й аж ніяк не збирати гриби. Та й які гриби на початку грудня?..
     Та з’ясувалося, що гриби не зважають на те, що люди думають з приводу того, можуть вони рости взимку, чи ні. Ростуть собі, та й усього.
     Хоча не сказав би, що їм гарно серед прохолодного й опалого листя. Кому зараз в лісі комфортно — це  лишайникам. Дочекалися свого часу й розповзлися чіпкими ядуче-зеленими плямами на пеньках і серед вижохлої трави, наче інопланетні загарбники.

16 лист. 2016 р.

Ностальгія

     Часто сниться селище, в якому народився, й уві сні все не так, як насправді. Від залізничної станції до технікуму ходить трамвайчик. В деяких снах з'являється метро з трьома станціями. Південна околиця, де інститут, перетворюється на величезний мікрорайон з багатоповерховими надсучасними будинками. Інколи поруч розташовується непролазний сад з темними озерами, які до-вго обходити.
     Особливо часто й ув різноманітних варіаціях фігурує яр, що перетинає селище, — з тихими вуличками й маленьким ставком.
     Коли потім наяву потрапляєш туди, немов-би опиняєшся у напівсні.

10 лист. 2016 р.

Роздоріжжя

      Колись ми з Сашком натрапили на цю розвилку, коли їздили по чорницю.
     Тоді знайомими дорогами ми проїхали до болотця, а далі до чорничника йшли через ліс пішки й вели велосипеди в руках.
     Чорничник виявився вже добряче покоцаним гребінками, але під самим болотцем можна було знайти нетронуті купини.  Робота знайшлася і для сина. Поруч виднілася непевна споруда невідомого призначення — між деревами на висоті близько двох метрів були прибиті колоди, до яких проволокою прив’язані гілки. Я збирав ягоди, Сашко творчо довершував роботу невідомо кого, перетворюючи споруду в хижку, де можна було б при нагоді сховатися від дощу, а то й перезимувати.

9 лист. 2016 р.

Маленькі такі грибочики

   Минула любов моєї дружини до поганок і мухоморів. Ну, майже минула. Тепер, коли ми приїжджаємо в ліс, вона перш за все обстежує довкружній мох на предмет наявності маленьких польських грибочків. А коли знаходить, кличе мене через весь ліс.
     Одного разу прийшов, думав уже лаятися (якраз був надибав грибне місце), - а там сімейка білих грибів.
     Дружина так зраділа, що й сфотографувати забула. 

25 жовт. 2016 р.

Жабомишодрачка

       Сиджу в себе за комп’ютером й чую, як позаду щось шкребеться. Миша, думаю, — але гучно так шкре-шкребеться, — ну, думаю, не інакше, як щур. Десь за кріслом… біля пічки… — й раптом я втямлюю, що повинен побачити те, що шкребеться, якщо гляну за крісло. На якусь мить стримую себе, потім рвучко стаю на ноги, на ходу розвертаючись, упираюся долонями в бильце, зазираю за крісло — й бачу здоровенну зелену жабу.
       Жабисько без поспіху заклигує під пічку, де в темряві мирно догнивають минулорічні гарбузи.
       Переводжу подих.

1 жовт. 2016 р.

Гарні гриби

     Після наших велосипедних вилазок у ліс на кухні тривко пахне грибами. Інколи й чимало привозимо гарних грибів.
     Але є гриби настільки гарні, що ми їх не збираємо.
     Лише фотографуємо. 

30 вер. 2016 р.

Життя з вужем (Панкратович - 2)

     Зайшов у прибудову, де в мене робоче місце, так би мовити, кабінет, — й бачу: через мереживний фільтр, понавтиканий вилками живлення комп’ютера, монітора й такого іншого залізяччя, граційно переповзає вуж.
     Я завмер на порозі. Маленький такий вужик, як черв’як, — характерні дві жовті плями на голові.
     Він заповз за тумбочку.
     Я перевів подих. Дожився. В кімнаті під ногами змії повзають. Відтак розвернувся й пішов у будинок за дружиною. З вужами в неї якось краще виходить. Вона їх не боїться, фотографує й навіть на руки бере.

5 вер. 2016 р.

Не страхітливий зовсім намет

     Якось за поворотом занедбаної дороги в безлюдному, здавалося, лісі ми натрапили на невеличкий брезентовий намет, прикритий маскувальною сіткою. Посередині визирало щось подібне до дула, причому, великокаліберне. Не інакше, як гармати.
     У душі промайнули досада й туга. Зрозумів, як почували себе партизани, що потрапили в засаду, або ж, навпаки, німці.
     Війна, подумалося.

27 серп. 2016 р.

Усіляка маленька живність


     Шановні браття по розуму споглядають на нас з неба. Ми споглядаємо на жучків-павучків й усіляких інших комашок. Й інколи фотографуємо. Намагаємося не кривдити й не збивавати з життєвого ритму. Щоправда, це не стосується колорадських жуків. Їх ми кривдимо, як можемо. Але я не помітив, щоб колорадським жукам від того була помітна шкода. Живуть собі, картоплю жруть, множаться і завойовують світ...
     Але я тут більше не про них, а про комах не зажерливих, які самі живуть і дають жити іншим. Живуть у мирі з цією планетою.

22 серп. 2016 р.

Струмок у лісі

     Мама розказувала, що колись, за радянських часів, біля цього струмка на таємні богослужіння збиралися члени церкви християн віри євангельської (п’ятидесятників), й серед них моя бабуся, яка була в церкві дияконисею. Йшли в ліс наче за ягодами чи грибами, а самі збиралися в обумовленому місці... Доводилося чути, що енерґетична сила богослужінь у ті часи, коли віра переслідувалася, була настільки потужною, що над місцем, де вони проводилися, міг здійматися в небо стовп ясно-блакитного світла...
     Господи, дай мені сили.

19 серп. 2016 р.

Інопланетна черепаха

    Я був упевненим, що черепахи в лісі не живуть, а водяться біля озер, річок і всілякої іншої води. Хоча на занедбаній лісовій дорозі, біля якої ми її виявили, було чимало "вічних" калюж, а неподалік петляло русло струмка, в якому вода з’являлася тільки восени й після затяжних дощів.
     Чимчикує собі посуху й прудко пролазить під гілляки, наче заправська змія. Якогось такого дивного зелено-жовтого кольору в  крапинки, а малюнок на панцирі - наче інопланетні символи.
     Пригостили її печивом, відмовилася.

12 серп. 2016 р.

Горобчики

      Вирвав на городі бур'ян і налетіла зграя горобців. Не знаю, що їх більше привабило — насіння чи можливість покупатися в пилу. Дуже настирливі й заклопотані горобці, й страшенно полохливі. Хто їх так нажахав, — певно, що чорно-білі коти, — варто комусь з них визирнути з трави, чи комусь із нас зробити порух, як вони — ф-ф-ф-фур! — разом злітають в повітря. Розсаджуються на деревах і паркані, вичікують кілька хвилин, — й один-другий, а за ними вся зграя — повертаються на город. Длубають-длубають зерна, купаються... — і знову, як за командою, злітають догори. І все повторюється.

27 лип. 2016 р.

Дружина і фото









Годі вже відверто й нахабно використовувати дружину... — гм-м, я в сенсі того, що  годі видавати її фото за свої. Ну, фото не її самої, а фото зроблені нею. Щось я зовсім заплутався. Для компенсації дам її фото... —  ну, в сенсі не фото, зроблені нею, а її фото, зроблені мною. Але її фото. Якось так. Чи навпаки?..

14 лип. 2016 р.

Озеро під лісом

     Під час спеки ми їздили до озера, що знаходиться за кілька кілометрів під лісом.  Поки доїдеш на велосипеді, запаришся, — якраз, щоб стрибнути в воду. В озері вода прозора й чиста, а глибина — жабі по коліна. Для дітей в самий раз. 
     Дрібна риба плаває зграйками й гріється на мілководді. Після обіду в один і той же час з трави з’являється маленький вуж. Пропливає під самим берегом через прогалину в очереті й знову розшаровується з іншого боку. Якось дочка бігла в воду й ледь не наступила на нього. Й наче ніхто й не злякався — ні дитина, ні вужик.

19 черв. 2016 р.

Чорниця

    Насичений жаркий запах хвої й лісових квітів, сліпуче сонце в розривах між кронами сосен, ритмічне «ці-ці» синички з-від сусіднього дерева й віддалене кування зозулі, — й гул літака з високого ясно-блакитного неба.
     Обламки гілок, ямки й купини, — розлогі одерев’янілі стебельця й жорсткі листочки, — й округлі сині ягоди-ягоди, — й ще ягоди.
     Сині пальці... червоно-сині язик і губи... — виїзд на чорницю.
     Узагалі-то мені більше до вподоби подорожувати по лісу, в крайньому разі збирати гриби, а не сидіти на одному місці й длубати ягоди... — та що вдієш? Чорниця корисна для очей. А враховуючи те, що в нашій сім’ї всі, включаючи дітей, вже мають залежність від комп’ютера, чорнична вітамінна профілактика й справді буде не зайвою.

22 трав. 2016 р.

Мурашник у траві

     Уже який день під вечір збираються хмари й починається гроза, — блискає й гримить усю ніч, й лякаються серед сну діти, — а наранок над волого-темним асфальтом сяє сонце.
     У перервах між грозами підгорнув картоплю й узявся косити траву.
     Трава була густою й повносилою, й вологою знизу, — здавалося, на клаптику землі під яблунею, поки дощило, сформувався незайманий світ, — але що вдієш? — доводилося нищити його. Газонокосилка торохкотіла, в пластикову корзину надходила посічена трава, й дрібні шматочки стебел розліталися на всі боки. Попереду серед трави виднілися кілька горбиків мурашників. Без поспіху й невідворотно газонокосилка наближалася до них.

29 квіт. 2016 р.

Хрущі (Страсна п'ятниця)

     Як тільки почало сутеніти, з’явилися хрущі. Гули, як бомбардувальники, повільно й важко перетинали довкружній простір у всіх напрямках. Невпинні, недоладні й відчайдушні. Падали в траву, копошилися, намагалися злетіти. Помирали на бетонній доріжці.
     Смерть невідступно трималася над ними.
     У повітрі їх стрімко перехоплювали ластівки й шпаки, й діти бігали за ними й збирали в банки, й навіть чорно-білі коти... — й ті стрибали й збивали лапами.
     Живуть вони в землі личинками три-чотири роки. Потім якось восени перетворюються на жуків, але ще одну зиму сидять у землі, — й уже по весні, як потепліє, виповзають назовні. Й живуть кілька тижнів, якщо пощастить.
     Злетіти й політати, поки літається, — й оце хрущу життя, й це йому щастя.