30 вер. 2016 р.

Життя з вужем (Панкратович - 2)

     Зайшов у прибудову, де в мене робоче місце, так би мовити, кабінет, — й бачу: через мереживний фільтр, понавтиканий вилками живлення комп’ютера, монітора й такого іншого залізяччя, граційно переповзає вуж.
     Я завмер на порозі. Маленький такий вужик, як черв’як, — характерні дві жовті плями на голові.
     Він заповз за тумбочку.
     Я перевів подих. Дожився. В кімнаті під ногами змії повзають. Відтак розвернувся й пішов у будинок за дружиною. З вужами в неї якось краще виходить. Вона їх не боїться, фотографує й навіть на руки бере.

5 вер. 2016 р.

Не страхітливий зовсім намет

     Якось за поворотом занедбаної дороги в безлюдному, здавалося, лісі ми натрапили на невеличкий брезентовий намет, прикритий маскувальною сіткою. Посередині визирало щось подібне до дула, причому, великокаліберне. Не інакше, як гармати.
     У душі промайнули досада й туга. Зрозумів, як почували себе партизани, що потрапили в засаду, або ж, навпаки, німці.
     Війна, подумалося.