16 лист. 2016 р.

Ностальгія

     Часто сниться селище, в якому народився, й уві сні все не так, як насправді. Від залізничної станції до технікуму ходить трамвайчик. В деяких снах з'являється метро з трьома станціями. Південна околиця, де інститут, перетворюється на величезний мікрорайон з багатоповерховими надсучасними будинками. Інколи поруч розташовується непролазний сад з темними озерами, які до-вго обходити.
     Особливо часто й ув різноманітних варіаціях фігурує яр, що перетинає селище, — з тихими вуличками й маленьким ставком.
     Коли потім наяву потрапляєш туди, немов-би опиняєшся у напівсні.

10 лист. 2016 р.

Роздоріжжя

      Колись ми з Сашком натрапили на цю розвилку, коли їздили по чорницю.
     Тоді знайомими дорогами ми проїхали до болотця, а далі до чорничника йшли через ліс пішки й вели велосипеди в руках.
     Чорничник виявився вже добряче покоцаним гребінками, але під самим болотцем можна було знайти нетронуті купини.  Робота знайшлася і для сина. Поруч виднілася непевна споруда невідомого призначення — між деревами на висоті близько двох метрів були прибиті колоди, до яких проволокою прив’язані гілки. Я збирав ягоди, Сашко творчо довершував роботу невідомо кого, перетворюючи споруду в хижку, де можна було б при нагоді сховатися від дощу, а то й перезимувати.

9 лист. 2016 р.

Маленькі такі грибочики

   Минула любов моєї дружини до поганок і мухоморів. Ну, майже минула. Тепер, коли ми приїжджаємо в ліс, вона перш за все обстежує довкружній мох на предмет наявності маленьких польських грибочків. А коли знаходить, кличе мене через весь ліс.
     Одного разу прийшов, думав уже лаятися (якраз був надибав грибне місце), - а там сімейка білих грибів.
     Дружина так зраділа, що й сфотографувати забула.