20 лют. 2017 р.

Весна в яру

     На вулиці — весна. Пахне смертю.
     Свіжий вітер з-над асфальту — порожні пластикові пляшки й целофанові пакетики серед вижохлої трави, — й темні стовбури дерев на схилі яру.
     Поволі спускаюся донизу сходами алейки.
     Прохолодно-вологе металеве бильце долонею — промерзла й відтала земля внизу й збоку, — й грудки почорнілого снігу з іншого боку на схилі. Брудні й пошарпані прямокутники цементних брил під ногами.
     Й подихом свіжого повітря — вітер над бруківкою на Інститутській, щити й каски, — короткі лункі постріли, як удари батога, — й запах смерті довкруг.
     Й іншим подихом — усе звіявся, наче й не було.
     Мертве сіре листя на схилі яру, з-під якого вже пробиваються тендітні паростки зеленої трави.

10 лют. 2017 р.

Струмок у зимовому лісі


     Сніг поволі тане, й поволі сповнюється водою й життєвою снагою струмок, який перетинає ліс з краю в край. 
     Хоча й не так "перетинає", як "переповзає"… — вихиляється широкими меандрами в низині між прямими й голими стовбурами дерев, поволі вимиваючи в грунті русло й оголюючи коріння дерев. 
     У спекотну пору струмок можна проминути й не забруднити взуття.

8 лют. 2017 р.

Сліди на снігу



   
     Після снігопадів лісник проїхав на тракторці понад лісом і через поле — й тим проклав дорогу до асфальту. Більше по тій дорозі ніхто не їздив і не ходив. Неподалік лише стрімко перетинав поле лижний слід.
     Самому лісникові, видно, зручніше було зв'язуватися з великим світом через Дуброву чи Микуличі. Самотній слід від тракторця поволі танув під полуденним сонцем, потім промерзав під час нічних морозів, знову танув… — потроху затвердівав й за деякий час по ньому вже можна було більш-менш нормально пройти й провезти санки.
     Випала можливість прогулятися з дітьми до лісу, про що мріялося протягом сніжної й морозної зими, та не моглося.

5 лют. 2017 р.

Зимово-лісовий сюр

     Ліс нависав над полем стіною дерев, наче скріпленою розлогими гілками, сніговими заметами й чагарником. Колія дороги стрімко перетинала поле й мала би легко пронизати ліс, проте останній момент вивертала вбік… і ще вивертала… — й стрімко неслася по-над лісом траекторією планети на межі впливу потужного гравітаційного поля. 
     Та якщо перебороти себе й пробратися через повалені дерева… продертися крізь чагарник, — то враз опиняєшся в середовищі спокійному й погідливому.