23 квіт. 2017 р.

Стара шпаківня

     Тут мене шпаки взяли за барки.
     Сиджу собі, значить, за компом, нікого не чіпаю, як чую — на вулиці ґвалт. Виглянув у вікно — довкруг шпаківні на жердині, яку перед тим я зняв з яблуні й поставив під сарайчик, метушиться пара шпаків — літають, швидко-швидко змахуючи крильцями, сідають на шпаківню, зазирають в дірку й без перестанку щебечуть.
     Довелося зводитися на ноги, виходити надвір і рятувати ситуацію.

     Ну висіла шпаківня на яблуні, вже років… не пам’ятаю вже скільки років, як висіла, — не одне покоління шпаків народилося й виросло в ній, можна сказати, випорхнули звідти в цей світ, — та давно вже струхлявіла й скособочилася. Ранньої весни до неї кілька разів підлітали шпаки, оглядали з усіх боків і відвертали дзьоби. Навіть горобці гидували. Я розумію, що мені належало б зняти її й відремонтувати, й під це діло скачати Любе й завести в плеєрі, підспівуючи: «Мастерил по весне я скворечники, не скворечники ладил — дворцы…» — але якого це хріну мені підспівувати під «любимую группу Путина»?! — у мене й ліберальні російські групи під бойкотом. 
     А взагалі, часу не було й бажання займатися зараз шпаківнею.
     Цієї весни я був зачепився за дерева. Ну, в сенсі,що взявся впрорядковувати на ділянці яблуні й вишні, які росли де і як не треба. Позрізав сухі гілки й з вибуянілою омелою, й ті, що спрямуалися до електричних проводів, — зачепився за одну яблуню, потім за другу й, зрештою, зрізав обидві — старі дерева, поживне середовище для омели, — зрізав би й третю, на якій якраз і була шпаківня, та подумав, що залишу сім'ю взагалі без яблук. Вирішив дати яблуні ще кілька років, хоча стовбур протрухлявів настільки, що дупла просвічували його наскрізь.
     Шпаківня була прибитою до сухої гілки, — можливо, й засохла тому, що прибили цвяхами. Ледве віддер її, спустив на землю (важкелезна!) й поставив під сарайчик — на відстоювання й очікування часу бути порізаною на дрова.
     Ну там її й виявили шпаки.
     Що було вдіяти? Нашвидкоруч полагодив її — ввігнав в стінки шурупи, вирізав й прибив шматок пластику на «дах», підібрав міцнішу жердину, — ну й поліз прибивати знову. Причому, вже на іншу гілку — так, що шпаківня здіймалася вже досить високо над гілками. Котам до неї було вже не дістатися.
     Ні, я все розумію. Треба було підійти до ремонту сумлінніше. Дошки замінити, принаймні, рубанком почистити… — «я рубаночком радовал дощечки»… — тьху ти! — що ж воно причепилося?..
     Як вийшло, так вийшло — що вже вдієш?
     Не минуло й підгодини, як біля старого-нового будиночка з'яилися шпаки й одразу ж заселилися. Й сиділи вони на гілках й щебетали, й були вони щасливими… — аж до того часу, коли з'ясували, що внизу на травичці й довкруг повно котів, які розважаються тим, що доводять їх до передінфарктного стану. Але це вже інша історія.




     
     

Немає коментарів:

Дописати коментар