Майдан як засіб кинути пити

     Пам’ятаю ранок 22-го листопада 2004 року.
     Прокинувся з тяжкою головою, наче з похмілля. Неживий екран телевізора дивився єдиним своїм сірим оком. У пам’яті, як спалахи, — усміхнені обличчя Ющенка й Януковича на табло поруч з синьою й червоною діаграмами… блискуче-темні очі й шкіряна куртка Юлії Тимошенко десь у коридорі… центральної виборчої комісії… Й усе прокручувалася фраза, з якогось прямогог ефіру, що хтось начебто чув, як з міліцейської рації пролунало: «Драки не будет, мы выгрываем…»
     Уже й не хотілося вмикати телевізор, та вмикнув: одного погляду на синю й червону діаграми було достатньо, щоб зрозуміти, що перевага вже невідворотно на боці Януковича.
     Стало страшно.
     Вийшов на вулицю: довкруг було промозло-сиро й прохолодно. Подумалося, що зараз стануть ходити й дивитися, хто там за Ющенка. Став віддирати з віконного скла наклейку з підковою й знаком оклику.

Зима в яру

      Падає сніг... сніг... — покриває гілки й гранітні плити доріжки, й пачки з-під цигарок, що валються збоку, й порожні пластикові пляшки, які застрягли серед сміття й трави в струмку, — сніг падає й падає на сміття й воно поволі пропадає... зникає з лиця цієї планети й усе довкруг стає білим і непорочно-чистим,  — снігопад немов-би вириває все довкружнє з-від нашої цивілізації й повертає в часи, коли  серед лапатих ялин по нетронутому снігу неквапно ходили бізони, а вовки, поблискуючи в напівтемряві червоними очима, чатували з-за дерев... й вичікували моменту... — або ж переносить яр у казкову паралельну реальність, в якій зловтішні тролі чинять капості добрим ельфам.

Снігопад

   На невеличке Немішаєве випало забагато снігу. 
    А це ж іще не вечір. На вечір обіцяють хуртовину й знову сніго... снігопад...

Зимові гриби

     У планах було трохи розвіятися й подихати свіжим повітрям, й аж ніяк не збирати гриби. Та й які гриби на початку грудня?..
     Та з’ясувалося, що гриби не зважають на те, що люди думають з приводу того, можуть вони рости взимку, чи ні. Ростуть собі, та й усього.
     Хоча не сказав би, що їм гарно серед прохолодного й опалого листя. Кому зараз в лісі комфортно — це  лишайникам. Дочекалися свого часу й розповзлися чіпкими ядуче-зеленими плямами на пеньках і серед вижохлої трави, наче інопланетні загарбники.