28 трав. 2013 р.

Реінкарнація клавіатури

     На пагорбах, під якими, як сподіваюся, сховане прадавнє місто, все заросло папороттю й конваліями.
      Стою перед піщаною ямою на його вершині, обкладеною якимись вітхими колодами, — й думаю, що воно й навіщо. Чи це лісник будував годівницю для кабанів, чи взвод солдатів-першоліток на чолі з недолугим лейтенантом-дворічником  намагалися окопатися від невідомо якого ворога, чи, може, це "чорні" археологи хотіли розкопати праслов’янське городище...
     Кожен з нашої сім’ї шукає в лісі щось своє. Дружина — ракурси для фото, я — стародавні артефакти, дочка — крокодилів у лісових калюжах, а сина ж цікавлять речі технологічні — зав’язлий по вуха в весняній калюжі джип та купа радіоелектронного сміття в одній із піщаних ям.

23 трав. 2013 р.

Від Мар’янівки до Хмільної

     Слово "Мар’янівка" звучить для мене таємниче й трохи загрозливо. Коли в дитинстві їздили по ягоди в ліс, мама казала: "Не заходь далеко, бо в Мар’янівці опинишся!".
     Страшне село знаходилося з іншого боку лісу кілометрів за сім, чи навіть десять, 
 й дістатися до нього можна було розбитими лісовими дорогами, проминаючи болота й хащі. Скільки себе пам’ятаю, ніколи там не бував, хоча свого часу поїздити по області довелося чимало.
     А зараз повертався додому з чергової велосипедної вилазки до Змієвих валів у Макарівському районі й вирішив зрізати шлях лісовою дорогою через Мар’янівку до Хмільної, яка розташована на асфальтівці, що й веде до Немішаєвого, в якому живу.
     Мар’янівка виявилося не страшною, дуже тихою і зеленою, і невеличкою, 
 власне, одна вулиця.

15 трав. 2013 р.

Годувальники!..

     Хазяйнував на городі, раптом бачу, щось до болю знайоме... смугастеньке на землі... 
     — Годувальник! — мимоволі вигукнув я.
     Так, виповз колорадський розвідник, першопроходець, — прудко перебирає ніжками по землі, вишукує, чим би його перекусити. 
     Може й знайде яку картоплину, — валяються на городі залишки минулорічного урожаю, що зараз вдосталь понавикопував з землі (я-як я восени збирав картоплю?) — то й перекусить по-маленькому. Апетит за зиму, видно, нагуляв...
     Рука не піднялася його зачавити.

9 трав. 2013 р.

Трохи життєвої філософії про квіти, мурашок та комарів

     Калюжі на дорозі просихають,  лісові озерця талого снігу подібно до Аральського моря поволі пропадають з поверхні цієї планети,  але нічого не зникає просто так, правда?.. Надлишок вологи став причиною того, що все довкруг зазеленіло, а ще в озерцях і болотцях виплодилася величезна кількість комарів. З’являються все нові й нові комарині армади, й щоб вижити в цьому жорсткому світі, комарам треба були нахабними й сміливими. Конкуренція серед комариної братії дуже велика, тому маленькі кровопивці відчайдушно кидаються на все теплокровне, що з’являється в їх полі зору. Й нам, у яких кров аж ніяк не холодна, доводиться постійно відмахуватися від них і ляскати на оголених руках, позбавляючи короткого й болюче-спраглого — недолугого? — життя.
     Але чи нам судити про цінність того чи іншого життя?

4 трав. 2013 р.

Маленькі прудкі динозаври

     Вважається, що динозаври вимерли багато мільйонів років назад. Насправді ж вони збереглися до наших днів, цілком нормально живуть собі на цій планеті, шмигають під ногами й колесами велосипедів.
     Після довгої зими вилазять на сонечко біля своїх нірок, їдять потихеньку жучків-павучків, живуть собі спокійно, поки не потраплять на очі дітям, які бігають за ними, ловлять і розглядають.
     Але діти не злі — відпускають на волю.