— Годувальник! — мимоволі вигукнув я.
Так, виповз колорадський розвідник, першопроходець, — прудко перебирає ніжками по землі, вишукує, чим би його перекусити.
Може й знайде яку картоплину, — валяються на городі залишки минулорічного урожаю, що зараз вдосталь понавикопував з землі (я-як я восени збирав картоплю?) — то й перекусить по-маленькому. Апетит за зиму, видно, нагуляв...
Рука не піднялася його зачавити.
