Час мухоморів

     Проминули дощі й ліс заполонили мухомори. Куди не ткнись — повсюди червоні в крапинку кружальця шапинок, більші й менші.
     Деякі з мухоморів лежать на землі з вивернутою шиєю, виставивши догори вже байдужі помертвіло-бліді пластинки. Напевне, якийсь грибник, одчаївшись знайти білого гриба чи бодай польського, копав ногами беззахисні червонуваті тільця зі спідничками на тоненьких ніжках.
     Та не такі вже мухомори й беззахисні. На зміну полеглим стають десятки повносилих молодих грибів. Чіпко тримаються мухомори за свою землю, й глибоко їм байдуже, вважають люди їх гарними грибами, чи якими.

Лісовий цуцик

    У перерві між дощами ризикнули навідатися до лісу.
     О-обминаючи калюжі й дол-ла… й дол-л-лаючи багнюку на дорозі, дісталися на велосипедах до розвилки доріг, одна з яких вела до лісника.
     Там на нас чекав цуцик.
     Гарненький дворовий песик, невизначено-тер’єрної породи. Досить крупний, годований. Як тільки ми наблизилися, замахав хвостом, став радісно стрибати, наче перед господарями, й зазирати ув вічі.
     Ми вже не вперше зустрічаємо тут собак. Зграя страшенно доброзичливих собацюр загрозливих розмірів і вигляду, які жили, видно, при лісникові, промишляла тим, що зустрічала й проводжала грибників й інших охочих подихати свіжим лісовим повітрям. Напевне, собаки якось були виявили, що люди стають дуже чуйними й погідливими, якщо перестріти їх в глухому місці, — й останнього бутерброда не пошкодують!

Осінній ліс

     Видався останній, можливо, в цю осінь теплий і сонячний день.
     Далі вже за прогнозом - похмуре небо, понурі прохолодні дощі й знервована й брудна війна (чи не війна?) й політичні чвари.