Стара шпаківня

     Тут мене шпаки взяли за барки.
     Сиджу собі, значить, за компом, нікого не чіпаю, як чую — на вулиці ґвалт. Виглянув у вікно — довкруг шпаківні на жердині, яку перед тим я зняв з яблуні й поставив під сарайчик, метушиться пара шпаків — літають, швидко-швидко змахуючи крильцями, сідають на шпаківню, зазирають в дірку й без перестанку щебечуть.
     Довелося зводитися на ноги, виходити надвір і рятувати ситуацію.

І ще раз про бісерні яйця до Великодня

     Минулого разу я написав про захоплення дружини бісероплетінням, зокрема, про яйця з бісера, які вона плете до Великодня. Сьогодні репрезентую її нові роботи й надаю слово їй особисто:

     Ну, вірніше було б сказати не «роботи», а робота, одна. Бо на інші яйця не було в мене вже ні часу, ні натхнення попри те, що в планах було сплести три гарних, з п'яти, з весняними квітками (два з них були зроблені ще в минулому році, а в цьому я спромоглася лише на одне. Зате воно — з чеського бісеру!) та одне, а-ля вишиванка, на подарунок.

Приблудна сіра кішка

     Наприкінці зими якось, увечері, повертався з дочкою додому. Сніг уже розтанув. На вулиці було понуро й слякітно, — й над асфальтом, освітленим ліхтарями, нависали темні крони дерев.
     Раптом звідкись знизу-збоку долинув нявкіт.
     — Ой, киця! — вигукнула дочка.
     У затемненому просторі під деревами й парканом зблиснули очі. Й за мить на світло вибігла пухнаста сіра кішка з чахлим хвостом.
     Дочка потягнулася до неї руками, — й це був момент непоправний.

Весна в яру

     На вулиці — весна. Пахне смертю.
     Свіжий вітер з-над асфальту — порожні пластикові пляшки й целофанові пакетики серед вижохлої трави, — й темні стовбури дерев на схилі яру.
     Поволі спускаюся донизу сходами алейки.
     Прохолодно-вологе металеве бильце долонею — промерзла й відтала земля внизу й збоку, — й грудки почорнілого снігу з іншого боку на схилі. Брудні й пошарпані прямокутники цементних брил під ногами.
     Й подихом свіжого повітря — вітер над бруківкою на Інститутській, щити й каски, — короткі лункі постріли, як удари батога, — й запах смерті довкруг.
     Й іншим подихом — усе звіявся, наче й не було.
     Мертве сіре листя на схилі яру, з-під якого вже пробиваються тендітні паростки зеленої трави.

Пуся й Океан Ельзи

   


Усі жінки мліють від Слави Вакарчука.