На вибори дружина одягнула вишиванку й синьо-жовті сережки з бісера, які сама й сплела.
Бісером Олена займається всерйоз, веде гуртки в нашому й сусідніх селищах, пише статті й майстер-класи в журнали й на сайти по бісепроплетінню, має також і свій блог, — одне слово, вона професіонал і на виготовлення однієї сережки в неї йде хвилин десять. Тож сережок різних форм і кольорів удома трохи назбиралося чимало. Й не тільки сережок.
Ранок видався сонячним, дружина одягнула вишиванку з жовто-синіми сережками, які сама ж сплела, — й пішли всією сім’єю голосувати. На повороті в скверик з віконця своєї машини, прикрашеної українським прапорцем, нас привітала депутат сільради від нашої вулиці (знайома з дитинства, молодша сестра однокласника), — над розпеченим асфальтом перед Будинком культури тріпотів на сухому вітрі український прапор, якийсь юнак допомагав бабусі спуститися сходами, — відтак у прохолодному вестибюлі на мене глянули десятки облич кандидатів, програмами яких була завішена стіна, — й більшість яких я знати не знав і знати не бажав.
Майже не вмикаю телевізор, але ввечері хотів послухати кандидатів, щоб визначитися нарешті, за кого голосувати.
Перш за все вирішити, що мені робити з Юлею.
Раніше я завжди підтримував Тимошенко та її партію. Ще з тих часів, коли з’явилося світло.
Колись щовечора вимикали світло, й тодішній прем’єр Пустовойтенко з екрану телевізора аргументовано переконував, й переконав, — зокрема, мене, — що те з об’єктивних причин й інакше бути не може. А потім в уряд прийшли Ющенко з Тимошенко й світло перестали вимикати.
Й у мене ствердилося переконання, що й інші «об’єктивні» проблеми можуть бути так же вирішені.
На повороті з Окружної на Житомирську трасу жіночка продає синьо-жовті прапорці. Стоїть на розподільчій смузі, — і, як тільки машини зупиняються на червоному світлі, підходить до кожної й пропонує. Виглядає цілком пристойно, не як жебраки чи цигани, які частенько промишляють таким чином, — спина випрямлена, погляд вимогливий.
З широкого бігборда кандидат у Президенти Олег Ляшко в оточенні спецназівців запевнює, що України не віддасть нікому.
Отака війна.
Політика політикою, а на городі почався "терористичний" сезон — винищення будяків і колорадських жуків.
Паростки картоплі ще дуже маленькі, й тому комусь, хто не дуже розбирається в городництві, все одно, яка саме рослинка вибивається з землі — будяк, лопух, "берізка" чи картопля. Он Сашко, наприклад, син — біжить за паперовим літаком, що залетів на грядку, — й байдуже йому, на картоплю наступив, чи на будяка. А я ж то знаю, що заради картоплі ця грядка й була скопана.
В останній час взагалі не люблю свят.
Що вже казати про 9 Травня, яке кремлівські пропагандони перетворили на сатанинський шабаш з людськими жертвоприношеннями?..
Вирішив навідатися на могилу батька.
Він якраз і був справжнім ветераном війни, командиром взводу морських піхотинців, захищав Одесу й Севастополь. Під Перекопом був поранений і потрапив у полон, з якого втік. Від радянського концтабору його врятувало те, що під час оборони Одеси був представлений до високої державної нагороди, якої — аж сказати страшно. Нагороду не дати, але з табору звільнили.
