Грайлива Фанта

     Кожного разу, як навідуємося в ліс на велосипедах, ми проїжджаємо через поле, на якому пасуться коні. Старшу Фанту ми знаємо ще звідтоді, як була вона кобилкою, рудою й грайливою, як і напій, у честь якого її назвали. Зараз же вона матір, відповідальна за конячок, що пасуться неподалік. Але візьме-візьме й замотає грайливо головою, вітаючись з нами.
     Не завжди вдається зупинитися, щоб поспілкуватися з нею. Буває, як повертаємося додому вже в сутінках, чуємо з-від поля грайливе іржання, — то Фанта вітає нас.  

І ще раз про гриби

     Кажуть, у цьому році грибів, — як ніколи. На Прикарпатті й Волині центнерами збирають. І це, мовляв, до великої біди. Не знаю, не знаю... У минулому році начебто грибів було ще більше, а кінець світу 21 грудня так і не прийшов :). 
     Якби там не було, а погожої осінньої неділі хотілося з’їздити в ліс. Збирали гриби, знайшли проржавілого ножа, окуляри з темним склом, у яких я раптом став ясно бачити кору на віддалених соснах, — знайшли зайця, який ховався в моху від грибників і щодуху кинувся тікати, — знайшли також мотоцикл з коляскою. Щоправда, не чіпали. Ще повибігають грибники... — ну, гаразд. Думав, ще знайду  мобільник, шукав-шукав, та не знайшов. Та вже те добре, що свого не загубив.

Зміїв вал і гриби

     Перейнявся темою Змієвих валів.
     Навіть був з’їздив кілька разів на велосипеді за Макарів… — й узяв якось та й подумав: а чого це я шукаю так далеко, аж за двадцять кілометрів,  коли в мене тут під боком… у моєму ж лісі…
     Й наступного разу по гриби направилися туди.       
     Що можу сказати?
     З одного боку подивишся  — наче вал, з іншого — звичайний собі пагорб. Інколи й справді нагадував потужний, розлогий, напівзруйнований вал, як у Василькові, наприклад.