Вийшов увечері на вулицю, чую серед папороті на клумбі щось страшенно тупоче й сопе, — не інакше, їжак.
Виконує звичну вечірню пробіжку по периметру ділянки.
І що йому не йметься?..
І під цим парканом, і під протилежним на ділянці — такі ж черв’яки , й зовсім не смачніші. А жабенята, яких він має звичку з хрумкотом поїдати, чим психологічно травмувати дружину, на вечір уже поховалися...
Та не все в житті їжакові медом намазане, на його душу ще є дружина з фотоапаратом і чорний кіт.
Дивні діла відбуваються. Зранку вийшов в інтернет узнати, як просувається славна АТО. Скільки міськрад звільнили, скільки терористів знешкодили.
Бачу й справді: звільнили Маріупольську міськраду! Здивувало, що провідні сайти не подали про це інформацію, хоча щодо нападу на склади в Артемівську зреагували всі.
Поруч з дощатим столом біля вогнища на улюбленому нашому місці в лісі під горбами покоїлася трухлява колода. Я мав підозру, що під нею живе собі спочиває «підколодна» змія, тому намагався не чіпати її й навіть зайвий раз не підходити. Однак по весні колоду завзято обжили мурахи й «підколона» тема відпала сама собою. Навряд чи змії сподобалися б маленькі й кусючі сусіди.
У витрухлявілій серцевині проросла й устигла зав’янути квітка сон. Часом, не мурашки її собі виростили «на хозяйство»? Культивують же всіляку тлю.
