Сиджу в себе за комп’ютером й чую, як позаду щось шкребеться. Миша, думаю, — але гучно так шкре-шкребеться, — ну, думаю, не інакше, як щур. Десь за кріслом… біля пічки… — й раптом я втямлюю, що повинен побачити те, що шкребеться, якщо гляну за крісло. На якусь мить стримую себе, потім рвучко стаю на ноги, на ходу розвертаючись, упираюся долонями в бильце, зазираю за крісло — й бачу здоровенну зелену жабу.
Жабисько без поспіху заклигує під пічку, де в темряві мирно догнивають минулорічні гарбузи.
Переводжу подих.
Жабисько без поспіху заклигує під пічку, де в темряві мирно догнивають минулорічні гарбузи.
Переводжу подих.