Усіляка маленька живність

     Шановні браття по розуму споглядають на нас з неба. Ми споглядаємо на жучків-павучків й усіляких інших комашок. Й інколи фотографуємо. Намагаємося не кривдити й не збивавати з життєвого ритму. Щоправда, це не стосується колорадських жуків. Їх ми кривдимо, як можемо. Але я не помітив, щоб колорадським жукам від того була помітна шкода. Живуть собі, картоплю жруть, множаться і завойовують світ...
     Але я тут більше не про них, а про комах не зажерливих, які самі живуть і дають жити іншим. Живуть у мирі з цією планетою.

Струмок у лісі

     Мама розказувала, що колись, за радянських часів, біля цього струмка на таємні богослужіння збиралися члени церкви християн віри євангельської (п’ятидесятників), й серед них моя бабуся, яка була в церкві дияконисею. Йшли в ліс наче за ягодами чи грибами, а самі збиралися в обумовленому місці... Доводилося чути, що енерґетична сила богослужінь у ті часи, коли віра переслідувалася, була настільки потужною, що над місцем, де вони проводилися, міг здійматися в небо стовп ясно-блакитного світла...
     Господи, дай мені сили.

Горобчики

      Вирвав на городі бур'ян і налетіла зграя горобців. Не знаю, що їх більше привабило — насіння чи можливість покупатися в пилу. Дуже настирливі й заклопотані горобці, й страшенно полохливі. Хто їх так нажахав, — певно, що чорно-білі коти, — варто комусь з них визирнути з трави, чи комусь із нас зробити порух, як вони — ф-ф-ф-фур! — разом злітають в повітря. Розсаджуються на деревах і паркані, вичікують кілька хвилин, — й один-другий, а за ними вся зграя — повертаються на город. Длубають-длубають зерна, купаються... — і знову, як за командою, злітають догори. І все повторюється.

Дружина і фото

Годі вже відверто й нахабно використовувати дружину... — гм-м, я в сенсі того, що  годі видавати її фото за свої. Ну, фото не її самої, а фото зроблені нею. Щось я зовсім заплутався. Для компенсації дам її фото... —  ну, в сенсі не фото, зроблені нею, а її фото, зроблені мною. Але її фото. Якось так. Чи навпаки?..

Озеро під лісом

     Під час спеки ми їздили до озера, що знаходиться за кілька кілометрів під лісом.  Поки доїдеш на велосипеді, запаришся, — якраз, щоб стрибнути в воду. В озері вода прозора й чиста, а глибина — жабі по коліна. Для дітей в самий раз. 
     Дрібна риба плаває зграйками й гріється на мілководді. Після обіду в один і той же час з трави з’являється маленький вуж. Пропливає під самим берегом через прогалину в очереті й знову розшаровується з іншого боку. Якось дочка бігла в воду й ледь не наступила на нього. Й наче ніхто й не злякався — ні дитина, ні вужик.

Чорниця

    Насичений жаркий запах хвої й лісових квітів, сліпуче сонце в розривах між кронами сосен, ритмічне «ці-ці» синички з-від сусіднього дерева й віддалене кування зозулі, — й гул літака з високого ясно-блакитного неба.
     Обламки гілок, ямки й купини, — розлогі одерев’янілі стебельця й жорсткі листочки, — й округлі сині ягоди-ягоди, — й ще ягоди.
     Сині пальці... червоно-сині язик і губи... — виїзд на чорницю.
     Узагалі-то мені більше до вподоби подорожувати по лісу, в крайньому разі збирати гриби, а не сидіти на одному місці й длубати ягоди... — та що вдієш? Чорниця корисна для очей. А враховуючи те, що в нашій сім’ї всі, включаючи дітей, вже мають залежність від комп’ютера, чорнична вітамінна профілактика й справді буде не зайвою.

Мурашник у траві

     Уже який день під вечір збираються хмари й починається гроза, — блискає й гримить усю ніч, й лякаються серед сну діти, — а наранок над волого-темним асфальтом сяє сонце.
     У перервах між грозами підгорнув картоплю й узявся косити траву.
     Трава була густою й повносилою, й вологою знизу, — здавалося, на клаптику землі під яблунею, поки дощило, сформувався незайманий світ, — але що вдієш? — доводилося нищити його. Газонокосилка торохкотіла, в пластикову корзину надходила посічена трава, й дрібні шматочки стебел розліталися на всі боки. Попереду серед трави виднілися кілька горбиків мурашників. Без поспіху й невідворотно газонокосилка наближалася до них.