23 трав. 2014 р.

Юля по телевізору

     Майже не вмикаю телевізор, але ввечері хотів послухати кандидатів, щоб визначитися нарешті, за кого голосувати. 
     Перш за все вирішити, що мені робити з Юлею.
     Раніше я завжди підтримував Тимошенко та її партію. Ще з тих часів, коли з’явилося світло.
     Колись щовечора вимикали світло, й тодішній прем’єр  Пустовойтенко з екрану телевізора аргументовано переконував, й переконав, — зокрема, мене, — що те з об’єктивних причин й інакше бути не може. А потім в уряд прийшли Ющенко з Тимошенко й світло перестали вимикати.
     Й у мене ствердилося переконання, що й інші «об’єктивні» проблеми можуть бути так же вирішені.


     Я ніколи не був фанатичним прихильником Тимошенко. Не могли не кидатися в вічі популізм, закулісні «шури-мури» з ясним виразом очей. Чого варті спроба «ширки» з регіонами й нічні прогулянки з Путіним по чорноморському пісочку... — але, все ж таки, думалося, що все минеться-перемелиться... А тут ще пророцва про Даму, яка приведе Україну до розквіту...      
     Коли її посадили, був приголомшений, — але, вважав, що нема лиха без добра. Сподівався, що після ув’язнення вона зміниться, як Луценко, — мудрішою стане, спокійнішою. Та з перших же порухів на волі, зокрема, виступу на Майдані, війнуло знайомим популізмом, лицемірством й навіть цинізмом.
      Юля не відчула нової України. Коли Майдан сумував за Небесною сотнею й хотів перевести дух, вона закликала до боїв з олігархами. І в той же час, подейкують, вела переговори з Путіним про те, куди Росія зайде й де зупиниться. У кінці лютого до влади в Україні прийшла «Батьківщина», ключові посади в державі були зайняті представниками представниками її партії, тому з того часу саме Тимошенко фактично керувала Україною й саме вона несе відповідальність за всі рішення, що були прийняті. Не знаю, правда, чи ні, що на засіданні РНБО 27 лютого було вирішено віддавати Крим і Донбас (можна не сумніватися, в майбутньому все спливе на поверхню), але відверта пасивність нової влади в той час, як Росія захоплювала Крим, наштовхує на такі думки. На Донбасі тоді все було тихо, й викликає подив, що нова влада не намагається домовитися з політичною й екомічною «елітою», та й взагалі якось показати себе перед населенням регіону. Ніхто з нових керівників навіть не завітав на Донбас. Призначення Коломойського губернатором у Дніпропетровську було його власною ініціативою, а не якимось ходом влади.
     Усе ж таки вірилося, що Юля контролює ситуацію, що під сподом маються хитрі плани щодо врегулювання ситуації. Коли вона вперше дірвалася до телеефіру в Шустера, я хотів нарешті почути відповіді на питання, зокрема, й щодо Криму, — та Юля їх обходила, ухилялася, зрештою, на пряме питання щодо ситуації в Криму відповіла, що все під контролем, мається конкретний план, який буде зреалізований за три-чотири дні, — й з’їхала на тему олігархів. «Чистила» в тому числі Коломойського, який робив конкретні кроки для захисту України. Через три-чотири дні, до речі, нічого в Криму не змінилося. Росіяни продовжували захоплювати військові частини й кораблі. Хоч би вивести їх було честю!..
     Ще подейкують, що відправляючись на лікування в Німеччину, вона повеліла Турчинову не приймати важливих рішень, зокрема, щодо Криму, й «прибрати сміття з Майдану». Він, мовляв, як я його приберу, вона: як хочеш, так і прибирай!

     Й це після «полум’яної» промови в інвалідному візку, — який, до речі, за кілька днів кудись подівся.
     Ф-ф-фух...
     Лікувалася вона недовго, вже за кілька тижнів була в Україні й проголосила, що висувається в президенти. Й надалі склалося враження, що стати президентом для неї — самодостатня мета, а яким чином  й що буде потім з державою, — другорядне.     

     Згадується момент на початку травня, коли нарешті таки почала розгортатися АТО, силовики зайшли в Слов’янськ і згодом з’явилося повідомлення, що місто фактично очищене від терористів, — пам’ятаєте, було таке? Й саме в той же час Юлю понесло в Донецьк вести переговори з сепаратистами. Зокрема, з «Оплотом». Й згодом вона заявила, що було досягнуто «взаєморозуміння» й терористи пообіцяли звільнити 10 і 11 поверх облдержадміністрації. Навіть прес-конференцію на барикадах була призначена, слава Богу, достало розуму відмовитися в останній момент.
      Але операція в Слов’янську й припинилася, переговори ж ідуть, взаєморозуміння ж досягнуто, — й війська відійшли. Скільки ж смертей і горя можна було б уникнути, коли б тоді в Слов’янську додавили гадину!     Звичайно, ніяких угод з терористами бути й не могло, й за кілька днів «перемовний процес» завалився на фіг, — й Юля проголосила створення «фронту» боротьби з тероризмом. До речі, на відміну від батальйону Ляшка, той «фронт» і не проявився в реалі.
     Ф-ф-фух... Такі справи.

     Але я не ставив на Тимошенко «хреста», хотів все ж таки хотів поглянути на неї й послухати, що скаже. Й о пів на десяту вона мала бути в Шустера.
     Поки чекав, зачепився на «Інтері» в програмі «Чорне дзеркало» (що за назва? Рама дзеркала чорна, чи саме дзеркало? Що можна розгледіти на чорній поверхні?) дивитися про війну на Донбасі. Одразу ж опинився в московському мозгомойстві. Все страшенно погано, солдати голодні, керування ніякого, передали телефонне звернення від якоїсь Аліни в стилі базарних панікерів, що багатальйон оточений сераратистами, командування взяв на себе якийсь старлей, а начальство не реагує на всі прохання про допомогу, — й тут же йде власне опитування каналу, з якого слідує, що все більше, бачте, все більше наших глядачів за переговори з Росією. Пропагандонство, одне слово.
     Дивна річ, я вже звик до того, що інформація в інтернеті перевіряється й перепровіряється, — а тут один з провідних українських каналів дає відверто неперевірену інфу…

     Перемикнув на Шустера.
     Там у кріслі сиділа Юля з дурнуватою зачіскою у формі яйця й посміхалася, як щур, — Савік якраз оголошував її гостя, Рената Кузьміна. Які там уже відповіді на питання — знову пропагандонство й підстава.
     Вимкнув телевізор. Більше вмикати не буду, що може, новини по «П’ятому»
     Юля виглядала розбитою й жалюгідною. Ф-ф-фух. Треба буде ще раз за неї проголосувати, подумав. Не можна кидати жінку в такому стані. 
     Покину її, коли стане президентом.

Немає коментарів:

Дописати коментар