23 квіт. 2017 р.

Стара шпаківня

     Тут мене шпаки взяли за барки.
     Сиджу собі, значить, за компом, нікого не чіпаю, як чую — на вулиці ґвалт. Виглянув у вікно — довкруг шпаківні на жердині, яку перед тим я зняв з яблуні й поставив під сарайчик, метушиться пара шпаків — літають, швидко-швидко змахуючи крильцями, сідають на шпаківню, зазирають в дірку й без перестанку щебечуть.
     Довелося зводитися на ноги, виходити надвір і рятувати ситуацію.

8 квіт. 2017 р.

І ще раз про бісерні яйця до Великодня

     Минулого разу я написав про захоплення дружини бісероплетінням, зокрема, про яйця з бісера, які вона плете до Великодня. Сьогодні репрезентую її нові роботи й надаю слово їй особисто:

     Ну, вірніше було б сказати не «роботи», а робота, одна. Бо на інші яйця не було в мене вже ні часу, ні натхнення попри те, що в планах було сплести три гарних, з п'яти, з весняними квітками (два з них були зроблені ще в минулому році, а в цьому я спромоглася лише на одне. Зате воно — з чеського бісеру!) та одне, а-ля вишиванка, на подарунок.

4 квіт. 2017 р.

Бісерні яйця до Великодня

    Кожен готується до Великодня по-своєму. Моя дружина Олена плете яйця з бісера. Вони слугують неодмінною прикрасою святкового столу. Потім деякі з них  дарує друзям і родичам (одне з яєць, наприклад, поїхало в Німеччину, там було ще комусь подароване й перебуває зараз, напевно, в колекції якоїсь фрау), а деякі залишаються вдома. Таких яєць у нас зібралося вже більше десятка.
     Узагалі бісероплетінням Олена захоплюється років п’ятнадцять. Плете вона з бісера дерева й квіти, кольє, намиста й кулони, інші прикраси, шкатулки, обручі для волосся, чохли для телефону... всілякі дрібнички й іграшкових звірят для малих... серветки... — словом, усього потроху.

29 бер. 2017 р.

Приблудна сіра кішка

     Наприкінці зими якось, увечері, повертався з дочкою додому. Сніг уже розтанув. На вулиці було понуро й слякітно, — й над асфальтом, освітленим ліхтарями, нависали темні крони дерев.
     Раптом звідкись знизу-збоку долинув нявкіт.
     — Ой, киця! — вигукнула дочка.
     У затемненому просторі під деревами й парканом зблиснули очі. Й за мить на світло вибігла пухнаста сіра кішка з чахлим хвостом.
     Дочка потягнулася до неї руками, — й це був момент непоправний.

25 бер. 2017 р.

Струмок у лісі ранньої весни

   


     Дзюркотить вода й пахне прілим листям, — й доносяться час від часу пронизливі крики чорного дятла, — струмок живе своїм життя, широкими меандрами поволі долає низину в лісі — що влітку, що взимку, що ранньої весни, — поволі пробуджує траву,  вужів і жаб, — й глибоко йому до того байдуже, чи бачать люди, як він тече й чим живе, чи ні.

20 лют. 2017 р.

Весна в яру

     На вулиці — весна. Пахне смертю.
     Свіжий вітер з-над асфальту — порожні пластикові пляшки й целофанові пакетики серед вижохлої трави, — й темні стовбури дерев на схилі яру.
     Поволі спускаюся донизу сходами алейки.
     Прохолодно-вологе металеве бильце долонею — промерзла й відтала земля внизу й збоку, — й грудки почорнілого снігу з іншого боку на схилі. Брудні й пошарпані прямокутники цементних брил під ногами.
     Й подихом свіжого повітря — вітер над бруківкою на Інститутській, щити й каски, — короткі лункі постріли, як удари батога, — й запах смерті довкруг.
     Й іншим подихом — усе звіявся, наче й не було.
     Мертве сіре листя на схилі яру, з-під якого вже пробиваються тендітні паростки зеленої трави.

10 лют. 2017 р.

Струмок у зимовому лісі


     Сніг поволі тане, й поволі сповнюється водою й життєвою снагою струмок, який перетинає ліс з краю в край. 
     Хоча й не так "перетинає", як "переповзає"… — вихиляється широкими меандрами в низині між прямими й голими стовбурами дерев, поволі вимиваючи в грунті русло й оголюючи коріння дерев. 
     У спекотну пору струмок можна проминути й не забруднити взуття.

8 лют. 2017 р.

Сліди на снігу



   
     Після снігопадів лісник проїхав на тракторці понад лісом і через поле — й тим проклав дорогу до асфальту. Більше по тій дорозі ніхто не їздив і не ходив. Неподалік лише стрімко перетинав поле лижний слід.
     Самому лісникові, видно, зручніше було зв'язуватися з великим світом через Дуброву чи Микуличі. Самотній слід від тракторця поволі танув під полуденним сонцем, потім промерзав під час нічних морозів, знову танув… — потроху затвердівав й за деякий час по ньому вже можна було більш-менш нормально пройти й провезти санки.
     Випала можливість прогулятися з дітьми до лісу, про що мріялося протягом сніжної й морозної зими, та не моглося.

5 лют. 2017 р.

Зимово-лісовий сюр

     Ліс нависав над полем стіною дерев, наче скріпленою розлогими гілками, сніговими заметами й чагарником. Колія дороги стрімко перетинала поле й мала би легко пронизати ліс, проте останній момент вивертала вбік… і ще вивертала… — й стрімко неслася по-над лісом траекторією планети на межі впливу потужного гравітаційного поля. 
     Та якщо перебороти себе й пробратися через повалені дерева… продертися крізь чагарник, — то враз опиняєшся в середовищі спокійному й погідливому.

11 січ. 2017 р.

Щури в будинку

     Щури з покоління в покоління жили на горищі. Коли вони там завелися, сказати важко, напевно, тоді ж, коли був зведений і покритий дахом сам будинок, більше п’ятидесяти років тому. Вони могли вважати, й, видно, що вважали будинок своєю рідною домівкою, як і ми вважаємо своєю домівкою планету Земля, яку теж не зводили.
     Щурів ми зрідка бачили, частіше їх чули. Пізно восени вони з грюкотінням тягнули по даху грецькі горіхи й проштовхували їх крізь отвори під шифером. Час від часу, здебільшого весною, над стелею в кухні гасав щурячий молодняк, як ми жартували, грали в футбол.