Коники й лелеки

     Їду на велосипеді стежкою в полі, й з-під переднього колеса вистрибують коники. Ціла хмара коників-стрибунців, — й чимдалі стежкою, вистрибують усе нові й нові. Кілька з них сіли на ногу, вчепилися за штанину й чіпко тримаються. Пасажири.
     Раптом велетенські кри-крила змахують над стежкою, наче спрямовані вперед довгим-предовгим дзьобом, — то лелека, а подумалося, — птеродактиль.
     Попереду важкими кронами сосен нависає над полем ліс.
     Стежка вливається в грунтову дорогу, що прикнулася між полем і лісом. Стає зрозумілим, куди спрямовувався «птеродактиль» — у високій траві тут вигулює їх ціле сімейство й, мабуть, не одне. 
     Тримайтеся, коники.