27 бер. 2020 р.

Сніг на Пожежній вежі

     На карантині випала можливість поїздити в ліс за монетками.
     Намітив дальній маршрут — до лісництва з пожежною вежею, — аж за Шабельнею й Липовими Рогами, більше п'ятнадцяти кілометрів по Гугл карті.
     Було сонячно й відносно тепло, щебетали птахи й стрибали між деревами косулі, показуючи білі задки, — я нат-тискував на педалі велосипеда, вирулюючи з дорожніх ям, й не хотілося ні про що думати.

     Блуконув, але трохи, й на «точки» вийшов досить вдало, хоч похибка на старій карті виявилася значною (до речі, раніше подібну «точку» в тому ж лісі я знайшов лише з другого чи третього заходу, й вона теж виявилася зсунутою на захід метрів на сто). Добре, що вдома, співставляючи карти, примітив як на старій, так і на сучасній гуглівській пряму лінію просіки чи канави, яка йшла на кілометр чи більше, й саме над нею розташовувалося лісництво.
     Стрімка пряма лінія, що перетинала півлісу, виявилася манюнькою канавкою, й біля неї здіймався горбочок, але тут було не помилитися,  це те, що залишилося від хати. Пожежну вежу, вірніш, місце, де вона знаходилася, знайти теж було неважко — трохи далі по дорозі, й найвище місце справа, — осьдечки воно.
     Горбочок хатинки, порослий деревами, й яма, що залишилася від колодязя, усе в чорниці й чагарнику, — усе невеличке, й усе під рукою.
     Й того життя.
     Здіймалися в небо сосни, — і я стояв, здіймаючись головою в небо. 
     Й дивно — вздовж дороги лежав сніг, хоч місце було високим і повсюди вже він розтанув. Отака от глушина. До найближчої оселі — кілометрів десять.
     Походив трохи з металошукачем, знайшов царську копійку. Негусто, але й те добре. Коли повертався, ще зупинився перед Липовими Рогами, де на старій карті позначено урочище Митниця, пошукав і знайшов дві монетки по 2 копійки Єлизавети Петрівни і 3 копійки Ніколая Другого. Так що з'їздив недаремно.

            




Немає коментарів:

Дописати коментар