Снігова гірка на городі

     Життя прискорюється. Зими змінюються зимами, — була сніжна зима, коли валилися дерева й сніг лежав до початку квітня. Перед тим була зима морозна, коли за двадцять трималося впродовж кількох тижнів й п’ятнадцять сприймалися як відлига. Була «революційна» позаминула зима, коли спершу ледь-ледь припорошило снігом, а потім понуро чорніли й танули снігові барикади, й побоїща 18-20 лютого виглядали аж наче весною…
     А минула зима, «воєнна», видалася в цілому теплою, й слава Богу. У лютому якось вдарив мороз і випав сніг, — й захотілося втримати, що мали. На городі спорудив снігову гірку й кілька днів поливав водою.
     Разів три-чотири діти каталися з неї, — вхопили від зими трохи й свого.

Зимово-лісовий сюр

     Ліс нависав над полем стіною дерев, наче скріпленою розлогими гілками, сніговими заметами й чагарником. Колія дороги стрімко перетинала поле й мала би легко пронизати ліс, проте останній момент вивертала вбік… і ще вивертала… — й стрімко неслася по-над лісом траекторією планети на межі впливу потужного гравітаційного поля. 
     Та якщо перебороти себе й пробратися через повалені дерева… продертися крізь чагарник, — то враз опиняєшся в середовищі спокійному й погідливому.

Рефлексія на мирні ініціативи Порошенка

     Главі АП Ложкіну треба замовити Михайлу Поплавському пісню про «мирний план Президента Порошенка». Виконувати на мотив «Юного орла» з кордебалетом блядей і спостерігачів ОБСЄ. В якості супроводу запросити «Дважды Краснознамённый Академический ансамбль песни и пляски Российской Армии им. А. В. Александрова», але розташувати його не на сцені, а за кулісами, тому що російських військ на території України, як відомо, нема. В темній оркестровій ямі — генштабісти, але якої армії, російської чи української, незрозуміло, тому що яма, повторю, темна. За роялем — генерал Пушняков.

Деякі міркування з приводу теракту в Парижі

      Спочатку французи умиляються Леоном-кіллером, потім вони шоковані вбивствами в редакції сатиричного журналу, — то нехай уже визначаться, як вони ставляться до вбивств.
     Що?.. 
     Одна справа — вбивство в кіно, інша — в житті?..
     То нехай знімуть кінокомедію, а вони, французи це вміють, — про розстріл карикатуристів. 
     Ну, що не так?..
     Над такими речами не жартують?
     Важко зрозуміти західний світ з його цінностями. То можна жартувати на будь яку тему, то не можна.

Перед телевізором на Новий рік

     Новий рік проминув спокійно й тихо, якщо не брати до уваги психологічну боротьбу з бабусею за пульт телевізора. На вулиці не було звичної канонади салютів і феєрверків. Напевне, чим гучнішим видався минулий рік, тим тихіше святкування наступного.
     Таке враження, що люди втомилися від стрілянини, нехай-би в новинах.
     У фейсбуківсько-твіттерянському середовищі головна тема — новорічний ефір на Інтері з кобзонами й такими іншими газмановими. Я й не знаю, про що річ, я Інтер ігнорую. В принципі, здогадувався, що буде щось подібне, тому від самого початку взяв пульт телевізору під свій контроль, про що вже була мова.

Передноворічне

     Мене майже ніхто не читає... — а я, в принципі, й радий.
     Коли починають читати, підхоплююся писати, — й байдуже, є про що, чи ні, хочеться, чи ні. Чи, може, хочеться чогось іншого.
     Наприклад, поспати.
     Від цих довбаних нікотинових жвачок — в голові мутно й хочеться спати. Це так, до речі. Коли ж повертаюся до цигарок, — за кілька днів починає пекти в грудях й нема чим дихати.
     Сподіваюся, серед інших мене не читає й дружина. Бо для неї я кинув курити (позбувся нікотинової залежності) ще весною.
     На жаль, не позбувся.

Перемога

     Перемога, — що це?
     Для того, щоб перемогти, замало перемогти в битві. Й замало навіть перемогти у війні. Перемога — це не результат тактики й стратегії.
     Перемога дарується Богом.
     Це як ламати товсту гілку. Гілка не відламується сантиметр за сантиметром. Л-ламаєш її, ламаєш, й наче смислу вже нема ламати, вона лише тріщить і боляче віддає в руку, тр-р-ріщить, й раптом, — раз! — і переламалася.
     Це і є перемога.