29 груд. 2013 р.

Гриби під Новий рік

     Перед самим Новим роком видалися несподівано весняні дні. Яскраве сонце на ясно-блакитному небі, плюсова температура. Захотілося з’їздити в ліс.
     Щось я розкурився в останній час, розкашлявся. Майдан у душі застоявся, як повітря в проточених нікотином легенях. Захотілося вдихнути чистого повітря на повні груди й подивитися на горби, увінчені соснами, — й спрямованими в чисте небо, — в лісі, який у давнину захищали з півдня чотири лінії Змієвих валів, — очевидно, було що захищати.
     Й ще хотілося перевірити, чи ростуть у лісі під Новий рік гриби.
     Ростуть!

23 груд. 2013 р.

Знайшов себе на Майдані :)



       Один з френдів на Фейсбуці обурився через виступ Яшина, який пропагував на Майдані російську ідею, й виклав, як доказ, відео. Я пам’ятаю той виступ, був якраз на Інститутській,  серед людей, що потрапили в кадр. Придивився й знайшов себе з перших же кадрів. Справа біля урни. Стою, слухаю промову й курю — у світло-рудій куртці, чорних джинсах і невеличкій сумці через плече. Потім з'являюся в інших кадрах — спроквола переходжу вулиця справа наліво й розшаровуюся серед людей.

22 груд. 2013 р.

Недільна служба на Майдані

     Кожного разу їду в неділю на Майдан у пригніченому настрої, й кожного разу повертаюся в піднесеному, принаймні, врівноваженому.
     Народні «віче» починають мені нагадувати недільні служби в церкві.
     Кажу це без іронії (ну, майже) ) ні по відношенню до Майдану, ні до церкви. Свого часу я був членом однієї з протестантських церков, тому можу порівняти враження.

21 груд. 2013 р.

Похмурий ранок

      Зранку падав сніг, на вулиці було прохолодно, в інтернеті — порожньо.
     Серед нечисленних новин в Українській Правді — інформація про "суботник" для прибирання барикад на Хрещатику.
     Мовляв, КМДА отримала заяку на "суботник" від якогось Проценка. "Запрошую всіх охочих жителів столиці взяти участь у добровільному суботнику з наведення порядку в центрі міста... Заходи безпеки забезпечуватимуть співробітники правоохоронних органів..." Початок заходу об 11.00, збір на Бесарабській площі.

19 груд. 2013 р.

На Андріївському узвозі


     Знайомий художник попросив постояти на Узвозі. Його реалізатор пошкодив ногу — тріщина, чи підвернув, — а, може, захотів перепочити трохи, все одно продажу майже нема по причині революції.
     Я погодився.
     Звичайно, сидіти вдома за комп’ютером, щось писати, час від часу навідуватися на Майдан й перейматися долею України — справа добра, але треба якось заробляти гроші. Колись я вже продавав був картини на Андріївському узвозі, й досить успішно. Там же познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Але настав момент, коли належало вирішити, ким себе хочу бачити в майбутньому — реалізатором картин чи письменником.
     Та, як мовиться, ніколи не кажи «ніколи».

16 груд. 2013 р.

За лаштунками



     Відео демонструє, що робиться за лаштунками Майдану. Дія відбувається 15 грудня в актовому залі Будинку профспілок. Йде спроба створити Громадську раду Майдану. Спершу при "владу мікрофона" якісь невідомо, які активісти, "співробітники" Руслани, потім з’являються Андрій Павловський і Зорян Шкіряк з охороною й наводять порядок.

15 груд. 2013 р.

День гідності

     В потягу метро, як тільки двері розкривалися на зупинках, лунав голос:
    — Слава Україні!
    Голос був хлопчачим, трохи розв’язним. Я міг би й сказати «п’яним», якби не знав, що на Майдані з цим ділом суворо. Пам’ятаю, як до чоловіка, що сидів на парапеті підземного переходу з банкою пива, подійшли двоє: «Не пий, козльонком станеш!» — той налякався, що ледь банку не випустив. Це так, до слова.
     Юнак, що кричав, їхав десь у передніх вагонах. Кожного разу «Сла-ава Україні!» розносилося в гранітному просторові перонів і поширювалося в вагонах. Вічно втомлені жінки на м’яких сидіннях навпроти морщилися.
     На Майдані я гучно відповів би: «Героям слова!» — але зараз стало ніяково.

12 груд. 2013 р.

Остання барикада


     Добірка промовистих фото з Майдану, переважно про нічний штурм 11-го грудня.
     Знімки не мої й достатньо відомі, — зберігаю їх для самого себе. Щоб переглядати час від часу й сповнюватися життєвими силами й натхненням.

11 груд. 2013 р.

Ранок 11-го грудня

    На тротуарі Хрещатика перед барикадою з боку Європейської площі зупинилася «швидка». З передніх дверей прудко вискочив молодий лікар, відкрив розсувні дверцята й допоміг вибратися й стати на землю юнакові в червоній касці поверх шапки. Той морщився від болю й дуже шкутильгав. Його вигляд говорив за нього: він з Майдану, був побитий «Беркутом», потрапив у «швидку» й зараз повернувся назад.
     Юнак пошкутильгав до своєї барикади, як лікар його наздогнав, став щось говорити, потім узяв під руку й повів уперед.
     А довкруг кипіла робота.

10 груд. 2013 р.

Майдан під снігом: тривожне очікування

     Не знаю, що буде завтра, через тиждень, через рік, — можливо, Хрещатик знову стане фешенебельною центральною вулицею європейської (чи євроазійської) столиці з вічно заклопотаними й байдужими перехожими, які біжать туди-сюди по широких тротуарах у своїх справах. А на гранітних парапетах Майдану Незалежності (якщо збережеться ця назва, а не буде, приміром, "Площадь Вассоєдінєнія")  — а на парапетах милуватимуться одне одним парочки закоханих.
     А сьогодні я побачив  їх такими — під снігом, що падав і танув під ногами, в сірих постапокаліптичних тонах наметів, в молитвному хорі, що лунав з трибуни, й очах хлопчика, який вартував на барикаді прямо навпроти Головпоштампу, в очікуванні наближення "Беркуту".

9 груд. 2013 р.

Прощавай, Ленін!

     Коли потужна людська ріка 1 грудня омивала ріг бульвару Шевченка й Хрещатика, гранітний Ленін здіймався над нею, наче скеля над бурхливими водами. Й байдуже було кам’яному вождю, що кричать на нього: "Ідол!" й дружно "у-у-укають", він стояв тут роками й показував пальцем туди, куди треба, — й, здавалося, стоятиме вічно.
     Уже й такої держави, як Радянський Союз, давно вже нема, й ідейних комуністів майже не залишилося, — а брила незворушно здіймається над водою, й давньоруська струга під назвою "Україна" міцно прив’язана до неї мотузкою.
     Та зараз впала.
     Я стояв на тротуарі біля підземного переходу й дивився на порожній темно-вишневий циліндричний постамент, і до кінця ще не вірив, що це є насправді, — з неба падав легкий сніг, під ногами чавкала брудна снігова каша. Люди оминали мене, пропадали в темряві підземного переходу й виринали звідти на світло.

3 груд. 2013 р.

Громада

     Якось в юності повертався електричкою додому. В тамбурі кілька гопників грабували й били підпилого пасажира. Це продовжувалося хвилин десять, може, більше... — всі стиха перемовлялися між собою, позирали на прямокутні темні віконця висувних дверей, де тільки мелькотіли руки-ноги, й долинали крики про допомогу.
     Зрештою, якась жінка скочила на ноги, повернулася обличчям до вагону й вигукнула:
     — Тут є мужики?!

1 груд. 2013 р.

Український Майдан

     У метро, яким я їхав на Майдан, перемогла українська мова.
     Напівпорожній і зазвичай напівсонний, як для недільного ранку, вагон ураз сповнився блиском очей й щебетанням молоді.
     — На наступній виходите? — невимушено спитала дівчина в одного з трьох похмурих молодиків, які стояли біля дверей.
     Не знаю, хто вони й звідки, але саме так, як описують, виглядають «тітушки».
     — На «насту-упній», —  процідив один з молодиків чи то з викликом, чи з подивуванням, а, може, й зніяковіло. — Нєт, нє вихожу.
     Але посунувся трохи вбік, і юна зграйка випорхнула на перон станції «Університет», а за нею — ще з десяток-півтора пасажирів, у тому числі й я.