Парламентські вибори минули. Й події поки що розвиваються за сценарієм, який неважко було спрогнозувати.
Партія регіонів забезпечила собі більшість у новому парламенті й тепер переймається створенням коаліції. Не сумніваюся, що це завдання буде виконано успішно, навіть якщо комуністи й почнуть каверзувати. Уже заблищали очиці в багатьох фронтовиків-тиловиків і ударених в передчутті мільйонів баксів, що мають їм відвалити за перехід до більшості.
У цьому зв’язку видається логічним запитання: а якого хріну Януковичу було влаштовувати спектакль у «проблемних» округах? Перед телекамерами, перед усім світом порушувати закон? Чинити очевидну й однозначну несправедливість?..
Через кілька днів після виборів склалася ситуація, яка мала б влаштувати обидві сторони.
Влада вигравала вибори в цілому й отримувала державу на законних підставах ще на кілька років. Опозиція вигравала вибори в окремих округах й отримувала можливість зайти в сесійний зал з гордо піднятими головами. Захід би зітхнув з полегшенням і визнав такі вибори.
Я переконаний, що опозиція потай боялася своєї перемоги на виборах. Що робити з парламентською більшістю в країні, де повністю заправляє президент та його оточення? Приймати закони, які все одно не будуть виконуватися? Перебирати на себе не владу, а обов’язки цапа-відбувайла за всі негаразди в Україні?..
Й ув кращі часи нинішня опозиція не могла впоратися з повноваженнями, які вперто надавав їй народ. Обидві парламентські коаліції, що формувалися за результатами виборів, зрештою розвалювалися. Регіони й з-від опозиції могли поводити себе так, наче вони при владі.
Що вже казати нині…
А зараз отримали ситуацію, коли опозиція, що не день проводить мітинги, напруга в суспільстві не спадає, а Захід, якби й хотів би спихнути питання наших виборів — то вже не може.
Невже в очах влади кілька мандатів були варті відносного миру в суспільстві й визнання світом парламентських виборів?
А от варті.
По-перше, честь крадія каже: вкради.
Шура Балаганов, маючи в кишені п’ятдесят тисяч рублів, не втримався від того, щоб поцупити ще кілька рублів з кишені сусіда й утратив усе, що мав. Але крав він, думаю, не тому, що був зажерливий (хто-хто, але не Шура), а тому що психологія в нього така, честь у нього така: вкради, якщо можеш. Так і наша влада не може не фальсифікувати результати виборів, навіть по дрібниці.
По-друге, влада не могла допустити того, щоб опозиція прийшла в парламент, хоч у меншості, але «з гордо піднятою головою». Опозиція повинна бути знервована, зашугана й тушкована. Тому, якщо навіть і нема нагальної потреби, опозицію все одно треба ткнути в лайно. Щоб і не думали, і не сподівалися. Ні зараз, ні колись. Ні частково, ні повністю. Й український народ щоб нарешті таки собі втямив: голосуй, не голосуй, — галасуй, не галасуй, — а все одно буде по-нашому.
Й по-третє, чого ми причепилися до того Януковича, наче він щось вирішує?
Янукович, який керує кораблем з ім’ям «Україна» подібний до Капітана з однієї з пісень Гребенщикова, пам'ятаєте? — «По морю плывет пароход, из трубы березовый дым, На мостике сам Капитан, весь в белом, с медной трубой, А снизу плывет Морской змей и тащит его за собой, Но, если про это не знать, можно долго быть молодым…»
Як зовуть того Змія? Росія? Олігархічні клани? Владно-бюрократична машина?.. Чи, може, космічні сили Зла, що змагаються за Україну з силами Добра?..
Не знаю, не знаю... — може, все разом.
Одне слово, що там далі в пісні? Бо-ом, бом-бом… Бо-ом, бом-бом…
Немає коментарів:
Дописати коментар