Обабіч в полі здіймалася вижохла під жорстким сонцем трава, довкруг стрекотали й стрибали туди-сюди безтурботні коники, й прискіпливі бабки підітали й завмирали в повітрі, швидко-швидко змахуючи невидимими крильцями, й невпинні мурахи один за одним перебігали через стежку й начебто не звертали на богомола увагу, але зна-али, гарно знали, що він поруч.
Однак крім пильних очей мав він ще й сильні й блискавично-швидкі лапи, — тож міг постояти за себе. Були про це в курсі й довкружні комахи, тому воліли за краще не наближатися надто близько.
Хоча справжньою загрозою для богомола були не комахи й навіть не ящірки, а колеса велосипедів, що несподівано й фатально могли з’явитися на стежці.
Ми помітили його вчасно й встигли загальмувати.
Богомол і не думав тікати, лише розвернувся, присів на задні лапи й прийняв бойову позу. Однак скоро допитливість узяла гору від бажання помірятися силами й він почав вивчати носок чорного кросівка дружини. Потім обстежив ногу, піднявся вище... переповз на інший бік об’єкта... в делікатному... місці... — переповз на спину, а потім доповз і до грудей.
Якийсь час дружина й богомол вивчали одне одного й навзаєм фотографували.
Однак треба було їхати далі й з войовничим об’єктом-суб’єктом ми розпрощалися. Лише поклали його подалі від стежки — нехай живе в своєму світі, вивчає й наражається на знайомі небезпеки, — а не ті, що з нашого, йому іншого світі. Нехай вони, наші світи, живуть кожен своїм життям.
Немає коментарів:
Дописати коментар