Рефлексія на мирні ініціативи Порошенка

     Главі АП Ложкіну треба замовити Михайлу Поплавському пісню про «мирний план Президента Порошенка». Виконувати на мотив «Юного орла» з кордебалетом блядей і спостерігачів ОБСЄ. В якості супроводу запросити «Дважды Краснознамённый Академический ансамбль песни и пляски Российской Армии им. А. В. Александрова», але розташувати його не на сцені, а за кулісами, тому що російських військ на території України, як відомо, нема. В темній оркестровій ямі — генштабісти, але якої армії, російської чи української, незрозуміло, тому що яма, повторю, темна. За роялем — генерал Пушняков.

Деякі міркування з приводу теракту в Парижі

      Спочатку французи умиляються Леоном-кіллером, потім вони шоковані вбивствами в редакції сатиричного журналу, — то нехай уже визначаться, як вони ставляться до вбивств.
     Що?.. 
     Одна справа — вбивство в кіно, інша — в житті?..
     То нехай знімуть кінокомедію, а вони, французи це вміють, — про розстріл карикатуристів. 
     Ну, що не так?..
     Над такими речами не жартують?
     Важко зрозуміти західний світ з його цінностями. То можна жартувати на будь яку тему, то не можна.

Перед телевізором на Новий рік

     Новий рік проминув спокійно й тихо, якщо не брати до уваги психологічну боротьбу з бабусею за пульт телевізора. На вулиці не було звичної канонади салютів і феєрверків. Напевне, чим гучнішим видався минулий рік, тим тихіше святкування наступного.
     Таке враження, що люди втомилися від стрілянини, нехай-би в новинах.
     У фейсбуківсько-твіттерянському середовищі головна тема — новорічний ефір на Інтері з кобзонами й такими іншими газмановими. Я й не знаю, про що річ, я Інтер ігнорую. В принципі, здогадувався, що буде щось подібне, тому від самого початку взяв пульт телевізору під свій контроль, про що вже була мова.

Передноворічне

     Мене майже ніхто не читає... — а я, в принципі, й радий.
     Коли починають читати, підхоплююся писати, — й байдуже, є про що, чи ні, хочеться, чи ні. Чи, може, хочеться чогось іншого.
     Наприклад, поспати.
     Від цих довбаних нікотинових жвачок — в голові мутно й хочеться спати. Це так, до речі. Коли ж повертаюся до цигарок, — за кілька днів починає пекти в грудях й нема чим дихати.
     Сподіваюся, серед інших мене не читає й дружина. Бо для неї я кинув курити (позбувся нікотинової залежності) ще весною.
     На жаль, не позбувся.

Перемога

     Перемога, — що це?
     Для того, щоб перемогти, замало перемогти в битві. Й замало навіть перемогти у війні. Перемога — це не результат тактики й стратегії.
     Перемога дарується Богом.
     Це як ламати товсту гілку. Гілка не відламується сантиметр за сантиметром. Л-ламаєш її, ламаєш, й наче смислу вже нема ламати, вона лише тріщить і боляче віддає в руку, тр-р-ріщить, й раптом, — раз! — і переламалася.
     Це і є перемога.

Революційна прога

     Встановив на смартфон програму Reduce Photo Size. Єдина її фунція — зменшення розміру знімків.
     Навіщо вона мені?
     Для того, щоб у випадку чого зробити актуальний знімок, написати пару рядків тексту й без проблем опублікувати в мережі.
     Ця прога корисна, наприклад, під час революції. Пам’ятаю, як вранці 1 грудня я стояв серед тисяч людей на розі Володимирської й Тараса Шевченка, — в обличчя поштовхами бив свіжий, не зимовий чи осінній, а весняний вітер, — я стояв і пересилав… пересилав кілька метрів фото в Фейсбук на хріновому лайфівському інтернеті… — так і не переслав. А було б кіло 300 — відіслав би без проблем.

Недолугий ліхтар

     Вимкнули світло — не о дванадцятій, як зазвичай, а раніше — десь об одинадцятій. Я вийшов на вулицю, дивлюся — серед білого дня горить ліхтар.
     Ні, я все розумію й згоден потерпіти. Війна на Донбасі, енергетична залежність від Росії, економічні реформи… тири-пири… — але чомусь усе знову вирішується за рахунок людей. Замість того, щоб подумати про елементарну економію й побороти недбальство. Про тіньові схеми й надприбутки олігархів, у тому числі й тих, хто привів до війни, — вже й промовчу.
     P.S. У давньому Римі фінансові проблеми республіки вирішувалися простіше. Проскрипціями. Брали заможних патриціїв за барки, чи то за тогу з пурпуровою смужечкою, й суворо запитували: з ким ти був у часи диктатури Марія чи, навпаки, Сули? Кого підтримував?.. Й голову — на форум, рабів — на волю, гроші — в казну.