25 черв. 2012 р.

Обмочений Майдан і "європейські цінності"

FBL-EURO-2012-ENG-SUPPORTERS     Обидві футбольні збірні вчора на Олімпійському нагадали київське «Динамо» недобрих часів. Немов-би аура цього стадіону примушувала італійців й англійців примудрятися не забивати з найвигідніших позицій і лупити м’ячем по Бесарабській трибуні, як молодий Шацьких.
     Зате столична публіка могла сповна намилуватися «цивілізованою Європою». Моя дружина з дітьми вчора теж були в Києві, тож я настійливо радив завітатати на Хрещатик і подивитися на «свято футболу».
     Добре, що дружині достало житейської мудрості не поїхати.
     Діти уникли психологічної травми від п’яної горлатні, запахів пива й сечі й чоловічих членів на центральній площі столиці.

20 черв. 2012 р.

Про мовну хвилю, "Шрека" й героїчну дівчину в ірпінському "Фокстроті"

    Якось останніми днями щодо мови все стихло. Хвиля накотилася… спінилася… — й відійшла.
     В інтернеті — ейфорія від вчорашньої поразки нашої збірної (приєднуюся), месиджи про те, що Тимошенко свою провину не визнає, але може «прийняти» помилування від Януковича, — чергова «сенсаційна» новина, що Ляшко притягнув у раду відро картоплі, а Фемен у знак протесту роздяглися перед шведськими вболівальниками й така інша хрінь.
     І сам відчуваю, що писати зараз про мову якось не-ак-ту-аль-но.

19 черв. 2012 р.

Януковичу про блискавку з неба

     Коли над Донбас Ареною лунко розірвалася блискавка й небо впало на землю зливою, — й прості глядачі й непрості з елітних секторів, й високі державні мужі, й найвищий і найдержавніший муж, з якого обслуга пилинки здуває, а охорона пильно стежить, щоб до його тіла ніхто й близько не підступив, — як прості смертні, по-ка-лю-жах… підібгавши штани… — тікали від стихії, може, в когось і закралася думка: якщо небо так розгнівалося, чи не полетить слідом за блискавкою ще й метеорит?..
     Можна тільки уявити, що робилося в головах можновладців. Стільки коштів і нервів було вкладено в цей перший матч Євро-2012 на Донбас Арені з участю збірної України, — й усе змиває вода!..
     Відомо, що Віктор Федорович — людина віруюча й має серцем відчувати, що нічого випадкового в житті не буває.
     Усвідомлювати, що згори на нього дивиться Господь Бог.

Двері в літо - 3


17 черв. 2012 р.

Чорний кіт, відповідальний за плин життя...


     Якщо хтось надумає мені дзвонити по домашньому, нехай має на увазі, що в той момент на телефоні може спати чорний кіт Марсик.
     Я зовсім не натякаю на те, щоб мені по домашньому не дзвонили, просто хочу морально підготувати людей знайомих і незнайомих до можливих несподіванок.
     Ще нічого, коли хтось з однокурсників захоче спитати сакраментальне: "Ти як?" — з друзями розберуся, але якщо директор поважного видавництва, припустимо, потелефонує з пропозицією видати роман і замість затишного й погідливого "Алло" почує грюкіт, лайку й котяче мявкання? — конфуз може статися.

Здійнявши Юлю як прапор

     Політична реклама Яценюка по телевізору: першим кадром Юлія Тимошенко в червоно-білих кольорах, така статична вся й символічна, як прапор. А далі, впродовж кількох хвилин, р-революціонер Арсеній таврує злочинну владу.
     Щодо прапора мені пригадалося одне з фантастичних оповідань Станіслава Лема. Герой потрапив до дикого племені на іншій планеті, й тубільці так його полюбили, так стали шанувати, просто обожнювати, — що прив’язали до жердини й носили як прапор. Під час релігійних свят поклонялися йому, а на війні він надихав плем’я на перемогу.

14 черв. 2012 р.

Недоладно-щирий голос надії


вболівальники     Після того, як закінчилася трансляція матчу, пішла довкругфутбольна бодяга на «Україні»: напружені й завмерлі впродовж кількох секунд ведучі враз зайшлися щирою й невимушеною (на «общєдапступном» язикє) радістю з приводу перемоги.
Щоб не псувати собі настрій, вимкнув телевізор і вийшов на вулицю.
     З-від селищного будинку культури долинали крики й дудіння труб, потім на мить усе стихло й гримнула співом «Ще не вмерла Україна». Горлали щосили, не в лад, високих нот не уникали. Старанно доспівали гімн, залунали оплески й знову зайшлися труби, вигуки, «речівки»… Потім долучилися автомобільні гудки. Й тривало це довго, до півдругої ночі точно…
     Справді, ще не вмерла Україна…

Двері в літо - 2


Солодке й моторошне відчуття влади

   Якось навесні, років надцять тому в «Київській правді», я залишився у відділі за старшого. Завідуюча захворіла (дай Бог їй здоров’я), власкор Світлана пішла у відпустку, чи куди, — а тут у нас якраз сесія у Верховній Раді, й ще та сесія — весела, галаслива, з мегафонами й рядами «Беркуту» при повному параді — в касках, бронежилетах, з кийками та щитами.
     До того мене до політики особливо й не підпускали — це був привілей наших дам: чинно їздити в парламент, писати вивірені з усіх боків матеріали й заводити потрібні знайомства. Я ж усе більше по місцевих радах чи з пожежниками в рейд (що, до речі, теж було непогано: за дві-три години збиремо фактаж, а потім — до озера на шашлики. Й пішла гульня на три дні 🙂 ) — тут же з’ясувалося, що майже кожного дня треба давати з парламенту матеріал в номер.
     Ну я й посидів на політиці місяць-півтора. Що називається, відірвався.

10 черв. 2012 р.

Життєва філософія про картоплю, невпинні бур’яни й невідворотність колорадського апокаліпсису

       У мене тут вічна червнева проблема: картопля. Сиджу за нетбуком, щось пишу (сам собі камінці кидаю в об’єднану опозицію) а поруч картопля бур’яном заростає  й їдять її поїдом колорадські жуки.
     Зрештою, почуття відповідальності перед картоплею, яку привів у цей світ, бере гору, я зберігаю написане й виходжу на город: хвилин десять висмикую бур’ян й струшую різновеликі червоно-померанчеві личинки в металеве відро. Давно вже влаштував би жукам локальний апокаліпсис, але поки дощі, травить їх — марна справа. Треба зачекати кілька днів.

8 черв. 2012 р.

Камінець в бік об'єднаної опозиції


    Я зараз як стара дівиця: нікому не потрібна, але й нікому нічого не зобов’зана.
    Доводиться, правда, інколи трясти целюлітними телесами на вечірках (копірайтом-рерайтом займатися й усіляким іншим фрілансом), та що вдієш — така вона, доля, незаміжних дівиць. 
     Зате маю можливість говорити, що хочеться.
     Не подобається мені об’єднана опозиція... — те й кажу. Що, спитаєте, я за Януковича? Та грець з вами! За Королевську й усіляких інших ляшків? Та ліпше вже бути за януковичів. То я за Тягнибока? На жаль, в який бік в своєму родоводі не подивлюсь — одні поляки. Походженням не підходжу.
     То я, значить, противсіх?
     Та за Юлю я, за Юлю. Завжди за неї голосував, й куди зараз подінуся? Як той Чапаєв — в якому інтернаціоналі Ленін, за той і він.

2 черв. 2012 р.

Вирок Тимошенко


    Замітка була написана одразу ж після винесення вироку Юлії Тимошенко восени минулого року. Зараз перечитав її, й думаю, нехай буде. З власного досвіду знаю, що перше враження здебільшого вірне. Потім ситуація змінюється, хилить в один бік, в інший, але, зрештою, повертаєшся до перших висновків і оцінок.
                       
                                                   *     *     *
     Переповнені вагони метро, різноспрямовані людські потоки між переходами й ескалалаторами, — екрани й екранчики, — сенсорні телефони, електронні книги й ноутбуки, — очі-очі-очі, — понуро-рекламним екскалатором піднімаюся догори… — й потрапляю в затишну київську осінь. Раніше в ній було незле посидіти десь на лавочці в скверику, випити пива й подумати про своє.
     Але зараз не до того.

Двері в літо