Доводиться, правда, інколи трясти целюлітними телесами на вечірках (копірайтом-рерайтом займатися й усіляким іншим фрілансом), та що вдієш — така вона, доля, незаміжних дівиць.
Зате маю можливість говорити, що хочеться.
Не подобається мені об’єднана опозиція... — те й кажу. Що, спитаєте, я за Януковича? Та грець з вами! За Королевську й усіляких інших ляшків? Та ліпше вже бути за януковичів. То я за Тягнибока? На жаль, в який бік в своєму родоводі не подивлюсь — одні поляки. Походженням не підходжу.
То я, значить, противсіх?
Та за Юлю я, за Юлю. Завжди за неї голосував, й куди зараз подінуся? Як той Чапаєв — в якому інтернаціоналі Ленін, за той і він.
Але це не означає, що Тимошенко не викликає в мене періодичних приступів роздратування. Знаю таку думку, що зараз, мовляв, не можна її критикувати. Нехай спершу звільнять.
Кого ж, скажіть, тоді критикувати?..
Як на мене, Тимошенко, і з в'язниці тримає політичну ситуацію в Україні в своїх маленьких чіпких руках.
Усю дорогу вона намагалася об’єднати опозицію. Колись садила зліва від себе Симоненка, справа Мороза, — якісь заяви приймали, чогось від Кучми вимагали. Телецентр захоплювали, щоби повстала, мовляв, Україна. Бачив їх Кучма. Об’єднання розвіялося, варто було Даниличу на Симоненка шикнути. Та й на Ющенка.
Нам сказано, й неодноразово, що владу можна здолати лише в тому випадку, коли опозиція об’єднається. Мовляв, об’єдналися заради перемоги єдиного кандидата, Ющенка, — й перемогли. Але питання: де вона зараз, та перемога? Такої глибокої й темної дупи, в якій нині перебуваємо, годі було й уявити.
Й звідки вона, дупа, почалася?
Та одразу ж по виборах, одразу ж після того, як були демонтовані останні намети на Майдані, й почалася. Як тільки «хлібні» місця взялися ділити, й стрімко поглиблювалася, дупа, вовтузнею довкруг посади прем’єр-міністра. «Революційний» 5 канал (порошенківський) узимку 2004-05 поливав таким багном Тимошенко, яким і кучмівські канали не поливали. Тоді й про відновлення «газових» справ почали говорити, чи я помиляюся?
Не хочеться продовжувати про відставки й усілякі універсали, парламентські вибори-перевибори, й інші об’єднання-роз’єднання команди, що прийшла до влади під спільним гаслом «Ющенко — наш президент».
Зараз нове гасло «об’єднана опозиція», — й під це нам упарюють, що після перемоги згуртована й сильна опозиція зайде в парламент, усядеться там і не дасть супостатам грабувати бюджет і натикувати, де тільки можна, вертольотні майданчики.
Не знаю, що заважатиме опозиції «розгуртуватися», як були розгуртувалися фракції БЮТу й інші в нинішньому парламенті?
Коли я дивлюся на фото, де пан Яценюк сидить на краєчку стільця, розіпрямивши спину, а Фірташ розвалився на стільці й недбало тикає на нього пальцем, беруть мене великі сумніви, що в новому парламенті цє «об’єднання» протримається більше місяця.
Це тільки, якщо хитрий Фірташ вирішив потроху валити від Януковича, що неухильно просирає все, що тільки можна, не гірше недоброї пам’яті Ющенка, — й домовився вже з Юлею? Скажете, цього не може бути? Росукренерго й такий інший розмитнений газ?.. А що, «в політиці нема нічого неможливогно». Юля ж казала колись, що швидше «літаюча тарілка» приземлиться в Києві, ніж вона стане домовлятися з Януковичем.
Це до того, що не варто критикувати зараз Тимошенко.
Варто критикувати. Варто. Сподіваюся, з в'язниці вона вийде очищеною, справді лідером України.
До речі, «тарілки» над Києвом — не така вже й рідкість. Червоні яскраві вогники… правильним трикутником… — але про це свого часу.
Такі справи.
Гм-м, а як же про Вітренко забули в «об’єднаній опозиції»?
Об’єднуватися, так об’єднуватися. Треба щоб усі люди, незалежно від політичних переконань, прийшли й дружно проголосували за єдиний список, і нехай кожен у тому списку знайде прізвище, яке більше до душі, — Тимошенко, Яценюк, Кличко, Тягнибок, Вітренко… — а що? В політиці нема нічого неможливого. Особливо, в політиці українській.
Скажіть, чому не дати людям проголосовувати за політика, за політичну силу, за яку хочеться?
Чимало хто, опозиційно налаштований до нинішньої влади, не проголосує за об’єднаний список тільки тому, що знайде там прізвище, за яке не проголосує ні за що на світі. Дехто терпіти не може Тимошенко. Здебільшого, жінки. Літні. Дехто не любить… — та ні, я нейтрально ставлюся до Арсенія Петровича. А під час Померанчевої революції взагалі був його прихильником. Гадав, такі політики — молоді, енергійні прагматичні — якраз і потрібні Україні… Але зараз голосувати за нього не хочу. Бо не впевнений, що голосую не за Фірташа, який недбало тикає в його бік пальцем.
Немає коментарів:
Дописати коментар