Дзюркотить вода й пахне прілим листям, — й доносяться час від часу пронизливі крики чорного дятла, — струмок живе своїм життя, широкими меандрами поволі долає низину в лісі — що влітку, що взимку, що ранньої весни, — поволі пробуджує траву, вужів і жаб, — й глибоко йому до того байдуже, чи бачать люди, як він тече й чим живе, чи ні.
Немає коментарів:
Дописати коментар