Вийшов увечері на вулицю, чую серед папороті на клумбі щось страшенно тупоче й сопе, — не інакше, їжак.
Виконує звичну вечірню пробіжку по периметру ділянки.
І що йому не йметься?..
І під цим парканом, і під протилежним на ділянці — такі ж черв’яки , й зовсім не смачніші. А жабенята, яких він має звичку з хрумкотом поїдати, чим психологічно травмувати дружину, на вечір уже поховалися...
Та не все в житті їжакові медом намазане, на його душу ще є дружина з фотоапаратом і чорний кіт.
Дивні діла відбуваються. Зранку вийшов в інтернет узнати, як просувається славна АТО. Скільки міськрад звільнили, скільки терористів знешкодили.
Бачу й справді: звільнили Маріупольську міськраду! Здивувало, що провідні сайти не подали про це інформацію, хоча щодо нападу на склади в Артемівську зреагували всі.
Поруч з дощатим столом біля вогнища на улюбленому нашому місці в лісі під горбами покоїлася трухлява колода. Я мав підозру, що під нею живе собі спочиває «підколодна» змія, тому намагався не чіпати її й навіть зайвий раз не підходити. Однак по весні колоду завзято обжили мурахи й «підколона» тема відпала сама собою. Навряд чи змії сподобалися б маленькі й кусючі сусіди.
У витрухлявілій серцевині проросла й устигла зав’янути квітка сон. Часом, не мурашки її собі виростили «на хозяйство»? Культивують же всіляку тлю.
Важко в те повірити, але минулого року в цей час густо падав сніг і колючий сніг бив поштовхами в обличчя, й весь наступний тиждень така була зима, що куди тій зимі, — зараз же тепло й сонячно, цвітуть квіти й оскаженіло щебечуть пташки.
Минулого року було спокійно й трохи нудно, й нічого не відбувалося, цього ж року вже втомився від надлишку подій. Ловлю себе на тому, що вранці проявляю зусилля, щоб вмикнути ком’ютер.
Раніше через те, що боявся прочитати, що розігнали Майдан, а зараз, що почалася війна.
Гей-но!
Минулорічний «я», чуєш? У нас тут такі події... такі події... — аж задовбало. Хочеться трохи спокою.
На слуху питання — чи почне Путін війну проти України? У сенсі того, чи введе війська на нашу територію?
Я вважаю, не введе.
Ну, може, захоче показати світові «кузькіну мать», що теж не виключається, враховуючи його неадекватність за словами Меркель. Але «кузькіна мать» — дама недешева, а рахувати гроші Путін уміє.
Росія й без того зазнала серйозних втрат — економічних і політичних, — й, напевне, ще зазнає. Сучасна війна — забавка не країн, які ледь зводять кінці з кінцями. Якось читав, що один день війти в Перській затоці коштував Штатам... ліньки гуглити інтернет... — ну ду-уже великі гроші. Росія, звичайно, зекономить на технологіях, та високоточних ракетах та безпілотниках, та все одно. В копієчку це діло влетить.
Для того, щоб завоювати Україну є значно простіший спосіб і дешевший.
Так де ж Віктор Федорович? Чому не показують нам дорогого нашого (в прямому й переносному сенсі) колишнього президента? Хай би в лікарняній палаті.
У мене є велика підозра, навіть впевненість, що не покажуть. Тому що Янукович умер в кардіологічному центрі в Ростові-на-Дону в ніч з 3 на 4 березня.
Про це на своїй сторінці в Фейсбуці написав Михайло Лебідь:
"Умер Янукович. Только что об этом по телефону мне сказал друг из Ростовского Кардиоцентра. Яныка привезли туда около 11 ночи 3 марта с середечным приступом, а через час он умер."
Й через кілька днів, після того, як Путін повідомив, що бачив його живим і здоровим, Михайло написав:
"Янукович Шрёдингера (и жив, и мёртв одновременно).
Вот вы верите Путину? Этому безумному парню, который чуть не начал Третью мировую? Придворные которого врут, будто в Крыму погибли российские граждане, чтобы в глазах своего электората легализировать военную операцию?
У моєї дружини, Олени, є коло знайомих, з якими вона пов’язана спільним захопленням — бісероплетінням. Майстрині спілкуються на сайтах і в
соцмережах — переважно про свої справи, — але якось дружина показала повідомлення від Оксани з Севастополя: «Читаю блог твоего мужа, но он о Севастополе написать не хочет?»
Я був приємно здивований увагою, але що міг відповісти? Я був не в курсі того, що насправді відбувається в Севастополі.
